Нещодавно командувачем Ракетних вiйськ i артилерiї Збройних Сил України призначено полковника Сергiя Баранова. Цей офiцер пройшов усi щаблi вiйськового-артилериста, починаючи з посади командира взводу. 2015 року вiн очолив окрему 44-ту артилерiйську бригаду iменi гетьмана Данила Апостола, коли її пiдроздiли вже билися iз окупантами на Сходi країни.

Й саме пiд його командуванням вона уславилася неординарним бойовим шляхом, завдаючи ворогу нищiвних ударiв далекобiйними гарматами великих калiбрiв. З нагоди рiчницi вiйськ новий командувач дав ексклюзивне iнтерв’ю.

Сергiю Миколайовичу, наскiльки велика, по-Вашому, роль ракетних вiйськ та артилерiї у переламi ходу бойових дiй з окупантами на нашу користь в останнi мiсяцi?

– Не даремно однiєю iз назв нашої визвольної вiйни пiсля широкомасштабного вторгнення росiян – “вiйна артилерiї”. Переоцiнити значення наших ракетних вiйськ та артилерiї у побиттi ворога було би важко. Справа в тому, що вторгнення змiнило наш пiдхiд до принципiв та способiв знищення ворога. Ми освоїли усе новiтнє в нашiй царинi зi свiтового досвiду та додали до нього своє, винайдене протягом попереднiх восьми рокiв бойових дiй iз агресором. I що дуже важливо, в нас вже є ефективна система, коли iз нашими гармашами й ракетниками комплексно взаємодiють всi iншi засоби враження – до авiацiї включно.

За статистикою, до 80 вiдсоткiв втрат ворога у бойовiй технiцi й живiй силi – саме на нашому рахунку. Нашi захiднi партнери навiть стверджують, що ми створили надзвичайний так званий “кiлнет” – або “Сiтку смертi ЗСУ”. Мається на увазi, що ми навчилися комплексним вогнем усiх засобiв ракетно-артилерiйського враження забезпечувати максимально успiшний наступ пiхоти. Фактично вона зараз деокупує територiї, де противник або вже повнiстю розгромлений, або подавлений, втратив управлiння та взаємодiю й деморалiзований. У ворога не залишається ресурсiв не те що для активної оборони, а й навiть i для органiзованого вiдступу.

– Виходячи iз величезної кiлькостi точних вогневих уражень логiстичних центрiв, пунктiв управлiння та скупчень живої сили й бойової технiки противника, чи можна стверджувати, що це робиться головним чином штатними для ЗСУракетно-артилерiйськими засобами ще радянських зразкiв? Адже подiбних, але бiльш потужних систем, наданих нам захцiдними партнерами, не так вже й багато.

– Звичайно, левову частку вражень здiйснює наявне до появи захiдних систем РСЗВ та ствольної артилерiї у ЗСУ озброєння. Але роль наданих нашими країнами-партнерами високоточних ракетно-артилерiйських систем почала вiдiгравати чи не ключову роль. Завдяки їм ми скомбiнували i створили, так би мовити, дальнобiйний “вогневий кулак”. Вiн б’є настiльки потужно, що ворог вже не має змоги вести з нами дiєву контрбатарейну боротьбу.

В уявi обивателя контрбатарейна боротьба – це такi собi “дуелi-перестрiлки” мiж артилерiйськими пiдроздiлами воюючих сторiн. Але ж насправдi це величезний комплекс заходiв, де не остання роль вiдiграє технiчна, повiтряна та навiть космiчна розвiдка. Чи не могли би Ви зупинитися на цьому питаннi окремо?

– Все сказане вiрне. Але до початку “великої вiйни” ми все ще дiяли за радянського ґатунку схемою: противник вiдкриває по тобi вогонь, ти його якнайшвидше виявляєш, приймаєш рiшення на застосування вiдповiдних до ситуацiї засобiв, наводишся та вiдкриваєш вогонь у вiдповiдь. Нинi ця робота вже не зводиться до того, хто скорiше вразить один одного. Пiдхiд наразi iнший: ми не чекаємо вiдкриття вогню артилерiї противника, а завчасно виявляємо його системи в районах зосередження, на окремих вогневих позицiях. Й знищуємо їх ще до того, як вони будуть готовi нанести удар. Робиться це ювелiрно, щоби не постраждали анi нашi вiйська, анi наше мире населення й об’єкти iнфраструктури.

Не помилюся, якщо скажу, що завдяки “вогневому кулаку” наших й наданих країнами-партнерами дальнобiйних ракетно-артилерiйських систем противник контрбатарейну боротьбу як таку зараз вести взагалi не в змозi. Вiн займає позицiї на вiдстанi максимальної дальностi своєї стрiльби, здiйснюючи вогневий вплив лише по українських передових позицiях. Нашу “далекобiйку” вiн не дiстає, лише отримує вiд неї “на горiхи”. Тому я прибiчник створеної нами системи дальнього вогневого враження, коли ми дiстаємо противника завдяки захiдним та нашим дальнобiйним засобам, а вiн нас – аж нiяк.

Скажiть, будь-ласка, а наскiльки швидко нашi вiйськовi опановують захiднi ракетно-артилерiйськi системи? Примiром, скiльки часу йде на пiдготовку одного екiпажу чи розрахунку РСЗВ чи окремої гармати?

– Строки пiдготовки фахiвцiв напряму залежать вiд технологiчної складностi ракетно-артилерiйської системи чи гармати, що логiчно. Але ось порiвняйте: на Заходi на пiдготовку екiпажу чи розрахунку системи середньої технологiчної складностi зв стандартами НАТО вiдводиться мiнiмум пiв року. Ми ж готуємо наших спецiв за чотири тижнi! Й пiсля цього вони вже спроможнi вести з них професiйний ефективний вогонь, та постiйно вдосконалюють свої навички та вмiння вже прямо у ходi бойових дiй.

Є для наших фахiвцiв й легкi в освоєннi гармати – скажiмо, системи 105 калiбру. Хлопцi опановують їх за лiченi тижнi. Цi гармати дещо поступаються нашому 122 калiбру, але зайняли своє гiдне мiсце в ДШВ, морськiй пiхотi, тероборонi. Вони дуже ефективнi при вогневiй пiдтримцi дiй пiхоти.

З чим пов’язана така висока швидкiсть опанування захiдного озброєння нашими вiйськовослужбовцями? У них були гарнi вчителi?

– Вчителi-iнструктори у нас дiйсно гарнi. Але головний чинник – це жага наших талановитих українцiв до найскорiшої перемоги над агресором Це важливо, бо там, де ми поступаємося ворогу кiлькiстю сил та засобiв, ми повиннi це компенсувати мiццю та професiйностi нашого особового складу. Ви ж знаєте, що має мiсце таке явище: 50 вiдсоткiв пiдготовки висококласного вiйськового – це самопiдготовка.

Якщо, скажiмо, офiцер “вiдкладає в сторону пiдручники та настанови”, не цiкавиться новинками в професiї, не шукає власнi “ноу-хау”, то вiн швидко втрачає квалiфiкацiю. В результатi спецiалiст починає поступатися противнику бойовими спроможностями пiдроздiлу, яким командує. А це – незворотнi втрати побратимiв та бойової технiки не тiльки в себе, а й у пiхотi, яку вкриває арта ворога.

– На фронтi я спостерiгав роботу екiпажiв зенiтних комплексiв радянських часiв С-60. Нашi вмiльцi встановили їх на вантажiвки, й застосовують як проти повiтряних, так i по наземних цiлям. Наскiльки менi вiдомо, С-60 не єдина з радянських артсистем, що зннаходяться на наших базах зберiгання. Чи продовжиться робота по їхнiй “реiнкарнацiї”?

– Навiть морально застарiле артилерiйське озброєння часiв Другої свiтової та наступного повоєнного перiоду у таку велику вiйну не має права iржавiти на складах. Ми його зняли зi зберiгання, вiдновили, й тепер воно дiєво нищить ворога. Працює як по наземним цiлям, так i по повiтряним, як у даному випадку унiверсальному в такому сенсi зенiтний комплекс С-60, У нас зберiгалися великi запаси боєприпасiв до кiлькох типiв такої “арти”, й ми поновили застосування зокрема й 130-мм гармат М-46, якi дiєво пiдтримують наступальнi й обороннi дiї пiхоти.

Якими, як Командувач, Ви бачите РВiА ЗСУ пiсля перемоги?

Зараз ми вдосконалюємо всю систему комплексної ракетно-артилерiйської пiдтримки дiй наземних вiйськ. Триває розроблення певних доктринальних документiв, ведуться державнi конструкторськi й виробничi роботи з удосконалення артилерiйських та реактивних систем для їхнього переходу на натiвськi калiбри та боєприпаси. Сподiваюся, що ще до кiнця великої вiйни наша вiйськова промисловiсть та вiйська перейдуть на натiвськi калiбри повнiстю.

Актуалiзована максимальна автоматизацiя усiх процесiв бойового застосування ракетно-артилерiйських засобiв. Це полегшить командирам прийняття правильного рiшення, значно зменшить час на вiдкриття вогню, збiльшить точнiсть враження. Останнiй фактор дуже важливий, так як ми повиннi ювелiрно вражати лише вiйськовi об’єкти, сили й засоби противника, не зачiпаючи наше мирне населення й вiтчизняну iнфраструктуру. Ми воюємо на своїй землi.

Але ж це величезний обсяг робiт. На Вашу думку, чи в змозi iз ним впоратися?

Дiйсно, не називаючи цифр, ми маємо перевести на натiвськi калiбри доволi великий парк ракетно-артилерiйських засобiв. Але нiчого нездоланного ми в цьому не вбачаємо. Бо маємо конкретнi концепцiї переозброєння пiд рiзнi калiбри наших ракетно-артилерiйських систем. Вже створене окреме управлiння безпiлотних лiтальних апаратiв – як розвiдувальних, так i розвiдувально-ударних. Все це активно розвивається в концепцiї об’єднаної вогневої пiдтримки мотопiхотних, механiзованих i танкових пiдроздiлiв.

Й хтозна –можливо, до кiнця вiйни ми матимемо ще й не кiнетичнi засоби враження – примiром лазернi мобiльнi установки, електромагнiтнi гармати тощо.Технологiї розвиваються постiйно, й поява такої зброї вже не за горами.

Сергiй Грiнченко, спецiально для Defense Express