Іноді одна маленька дія здатна запустити ланцюг подій, який може змінити чиєсь життя назавжди. Саме такі миті, сповнені рішучості та співчуття, формують долі людей та творять історії про незламність людського духу.

Наша співрозмовниця – депутат Тернопільської міської ради, голова ТОГО «Підприємці Галичини» та ГО «Асоціація жінок України «Дія.Тернопіль», авторка проєкту «Ангели війни» та ведуча програми «Небайдужі» Ольга Шахін.

– Ольго, Ви поєднуєте різні соціальні ролі: депутатка, громадська діячка, телеведуча. Нещодавно Ви ще й були нагороджені національною премією «Гордість України» в номінації «Жінка року-2024». Як Вам вдається знаходити баланс між цими сферами, і що стало поштовхом до такої активної громадської позиції?

– Життя навчило мене одній простій істині – немає нічого неможливого, коли твоє серце відкрите для добра. Коли робиш те, що любиш, сили з’являються нізвідки. Мій шлях громадської діячки почався з простого бажання – зробити цей світ трохи кращим. Знаєте, що найважливіше? Не боятися починати з малого. Кожна велика справа починається з одного маленького кроку. Один дзвінок, одна зустріч, одна протягнута рука допомоги – і ось уже навколо тебе формується спільнота однодумців, готових творити добро. Коли у мене зʼявилась команда з дії, я зрозуміла, що наша сила надпотужна. У нас кожна жінка відповідає за свій напрямок, але всі готові підтримати одна одну.

– «Дія.Тернопіль» реалізує численні волонтерські проєкти. Як війна вплинула на пріоритети вашої організації?

– Військові – це наше теперішнє. Якщо ми не підтримаємо їх, то можемо втратити себе як націю. Ми з перших днів повномасштабного вторгнення обрали для себе місію бути надійним тилом. Багато спілкуємось із родинами військових, намагаємось підтримати їх та допомогти їхнім дітям. У цей складний час наше завдання – бути поруч з тими, хто найбільше цього потребує, навіть якщо вони самі не можуть попросити про допомогу.

– Проєкт «Ангели війни» став потужним медійним явищем, що розкриває історії загиблих захисників України. Що спонукало вас створити саме такий формат вшанування пам’яті героїв?

– Кожна історія про загиблого героя має бути збережена, розказана, передана нащадкам. Це не просто телепрограма – це наша національна пам’ять, скарбниця героїзму та самопожертви. Коли записую ці історії, часто плачу разом із родинами загиблих. Кожен із них– це цілий всесвіт, це чиясь мрія, життя, яке покладене за нашу країну, і це найменше, що я можу для них зробити – зберегти пам’ять.

– Як змінюється ваше світосприйняття, коли працюєте з дитячими проєктами після таких емоційно важких історій?

– Кожна дитина – це маленький всесвіт, який потребує нашої віри та підтримки. І знаєте, що найдивовижніше? Діти вчать нас більше, ніж ми їх. Вони вчать безумовної любові, щирості, вміння радіти простим речам.

– У вас надзвичайно насичений графік та емоційно складна діяльність. Де знаходите ресурс для відновлення сил?

– Я люблю життя у всіх його проявах, і в мені вистачає любові, щоб ділитися нею з тими, хто потребує. Саме тому завжди прагнула допомагати та підтримувати.

– Яку пораду ви б дали тим, хто хоче розпочати волонтерську діяльність, але вагається зробити перший крок?

– Починайте з малого. Не бійтеся, що ваша допомога буде незначною – кожен внесок важливий. Об’єднуйтеся з однодумцями, діліться досвідом. І пам’ятайте – саме з маленьких кроків починаються великі зміни. Головне – діяти, бо навіть найменша допомога може врятувати чиєсь життя чи подарувати надію. Любіть життя, вірте в людей, не бійтеся мріяти масштабно. Допомагаючи іншим, ми робимо кращими себе. Я – жінка, яка вірить у силу добра. І знаєте що? Цієї віри вистачить на всіх, хто готовий змінювати світ разом зі мною.

Міленніум