Історія військової Марії з Тернопільщини: як операційна медсестра очолила медичну службу на передовій
Добровільний вихід на фронт під час повномасштабної війни — це крок, який потребує величезної мужності, особливо коли ти жінка і мати. Марія з позивним «Багіра», яка раніше працювала операційною медсестрою в тилу, ухвалила для себе це доленосне рішення самостійно. Коли медичний заклад, де вона рятувала людей у цивільному житті, почали перепрофільовувати під потреби військового госпіталю, вона чітко усвідомила: її руки та знання потрібні на передовій.
Сьогодні вона обіймає посаду начальниці медичного пункту першого батальйону безпілотних систем 105-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, про що офіційно повідомляє пресслужба підрозділу.
Повідомляє 105 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ.
Робота в зоні бойових дій загартувала медикиню, яка пройшла непростий професійний шлях:
- Робота на посаді санітарного інструктора на початку військової служби;
- Виконання обов’язків військової фельдшерки безпосередньо в зоні зіткнення;
- Два роки безперервної та небезпечної роботи у складі евакуаційних бригад;
- Призначення керівницею медичної служби батальйону безпілотних систем у 2024 року.
Для «Багіри» найскладнішим фактором на війні стали не щоденна втома, відсутність комфорту чи безсонні ночі під час чергувань. Найважче — це колосальний психологічний тиск та моральна відповідальність за життя кожного бійця. «Складно тим, що на тебя дивляться очі, які хапаються за соломинку, за життя. І дивляться як на бога, як на рятівника», — відверто ділиться Марія пережитим на евакуації
Одним із найсуворіших випробувань у її практиці стала осінь минулого року, коли бійці її батальйону понад місяць тримали оборону в повному оточенні. Через загрозу для техніки та постійні обстріли евакуювати поранених традиційними методами було неможливо. Ліки, воду та їжу заблокованим воїнам доставляли за допомогою квадрокоптерів. Весь цей час Марія не лише дистанційно керувала наданням першої допомоги, а й брала на себе емоційний удар, спілкуючись із родичами захисників.
«Мусиш підтримати, бо без того ніяк. Дзвонять родичі: “А що, а як, а чого ви не робите нічого?”. Хоча з нашої сторони робилося все на той час можливе», — згадує вона. Марії доводилося рятувати військових із критичними ушкодженнями, зокрема з важкою черепно-мозковою травмою, коли залишалася лише чиста людська відданість справі: «Тоді вже не розцінюєш, що це військовий чи не військовий. Це просто людина перед тобою, яка хапається за життя».
«Багіра» переконана, що на фронті медик має бути ще й психологом, адже бійцям часто необхідна звичайна тепла розмова. «Я тут для того, щоб максимально полегшити життя хлопцям і максимально допомогти їм не тільки з медичної точки зору, а й з психологічної», — зазначає Марія.
Вона не прагне слави чи нагород, підкреслюючи, що медалі та ордени мають отримувати бійці, які стоять безпосередньо в окопах на першій лінії, а завдання медиків — забезпечити їм надійну допомогу. Своєю справжньою, найбільшою нагородою жінка вважає двох своїх доньок, яким зараз 20 та 12 років. Дівчата підтримують одна одну в тилу і чекають маму з перемогою. «Діти і те, що вони здорові — це найголовніше. Оце нагорода», — підсумовує військовослужбовиця, яка продовжує свій щоденний подвиг заради майбутнього своєї родини та країни.
