Тернопіль перед вибором — або позбавити маленьких тернополян освіти та дошкільних закладів, або ж шукати цивілізований вихід щодо дітей жителів районів Тернопільської області.

Пропаганда поганий порадник

У Тернопільських ЗМІ черговий раз пройшлася хвиля “боротьби за садочки” для “мешканців району”. Проте традиційно “майстри сенсацій” підійшли до цієї теми не з боку економіки і потреб громади, як це зробив би кожен європейський журналіст чи громадський активіст, доводячи правоту мовою фактів, а з боку… пропаганди.

У пропаганді цей метод називається “блискучі узагальнення”, коли замість фактів, даних, статистики наводяться лише емоційні слова. Адже кожна морально здорова людина пошкодує дитину і перенесе всі свої негативні емоції на “поганого чиновника” від освіти, який “вигадав обмеження”. Журналіст же створить “чергову сенсацію”. Факти ж говорять про наступне.

На сьогодні близько тисячі маленьких тернополян стоять у черзі в дитячі садочки міста. З боку міської ради і управління освіти робиться багато для того, щоб кількість таких місць зросла. Відкриваються групи, відкривають садочки. Проте місць все одно бракує. Одна з причин — це покращення демографічної ситуації. Інша — це те, що у тернопільські садочки ходить багато дітей з району. За різними даними ця цифра складає більше семисот дітей. Закон же вимагає від органів місцевого самоврядування забезпечити у першу чергу місцями у дошкільних та освітніх закладах мешканців своєї громади. Крім того, у рамках децентралізації, на «місця» передали значну частину повноважень і нових фінансових зобов’язань. Тобто грошей банально бракує. Тернопіль перед вибором — або позбавити своїх дітей освіти та дошкільних закладів належної якості, або ж шукати цивілізований вихід.

Скільки коштує освіта

На відсутність балансу між реальними потребами і тим, що з центрального бюджету передали до місцевих неодноразово вказували і економісти. Зокрема експерти з питань державних фінансів, доктор економічних наук, завідувач відділу державних фінансів Інституту економіки і прогнозування НАН України Інна Луніна та її колега Діна Серебрянська наводять статистичні дані, які вказують, що у структурі місцевого бюджету пострадянських країн ЄС соціальна складова (пільги, різні доплати) приблизно утричі менші, ніж в Україні. Це означає, що саме держава у ЄС несе ці соціальні зобов’язання.

Громади ж здебільшого використовують кошти на розвиток, ремонти, будівництво. Ці ж дослідження доводять, що в Україні, починаючи з 2015 року на місця активно передаються обов’язки і видатки. При цьому держава недофінансовує навіть те, що гарантувала. Ще наприкінці 2017 року Асоціація міст України вказувала на те, що значне зростання видатків, зокрема на освіту, у 2018 році фактично зробить місцеві бюджети банкрутами. Так, за розрахунками Вінницької міської ради порівняно з 2017 роком недофінансування освітньої субвенції становитиме 48,5 млн грн., Чернівецької міської ради – 11,6 млн грн., Черкаської міської ради – на 21,5 млн грн тощо. У межах країни, за висновками окремих народних депутатів таке недофінансування освітньої субвенції складало приблизно 4,5 млрд.грн. Робилося це на “цілком законних підставах”. Законом передбачалося збільшення зарплат вчителям на 25 %, а при формуванні бюджету передбачалося субвенції здатної покрити лише 16,5 % такого підвищення. Тож не дивно, що вже у 2018 році знову бракує коштів на підтримку освіти. Ще 16 березня цього року міська рада Тернополя, зверталася до уряду з проханням виконати свої бюджетні зобов’язання. Тоді вказувалося на той факт, що бюджетними асигнуваннями на виплату зарплати працівникам освітньої галузі навчальні заклади у 2018 році забезпечені тільки на 9,7 місяці.  При цьому на виконання Постанови Кабінету Міністрів від 11.01.2018 р. за №22 “Про підвищення оплати праці педагогічних працівників” збільшилися посадові оклади на 10% педагогічним працівникам. Місто спрямувало на ці потреби залишки невикористаної освітньої субвенції 2017 року, тобто 15,8 млн грн. Але вже тоді освітній галузі бракувало 56,8 млн грн.

Складалася ситуація, коли формально законом “підвищили зарплати вчителям”, а реально коштів на них держава не виділила. Загалом же у рамках децентралізації у 2018 році передані на місця доходи складають 394,1 млн грн, а передані видатки  664,4 млнгрн. Видатків у два рази більше. Додаткова потреба на виплату лише заробітної плати вчителям і медикам, з Державного бюджету складає 87,0 млн.грн. Та ж ситуація з фінансування профтехосвіти. У 2018 на утримання ПТУ з держбюджету виділено 31,5 млн.грн., а місто витратить 68 млн грн. І ці потреби мали б покривати саме з державного бюджету. До цього треба додати 100 % оплату пільгового проїзду для різних категорій у транспорті і оплату вже згаданих садочків. Тож місто мусить постійно шукати резерви, щоб транспорт не зупинився, а діти ходили у садок. Фактично доводиться розгрібати проблеми, які створили у парламенті та уряді.

Цивілізований вихід

І місцеве самоврядування разом з громадою такий вихід шукає. Бо на місцевому рівні не можна бути популістом, який спочатку робить дурницю, а потім перекладає її на плечі іншого “відповідального”. В рамках закону запропоновано кілька механізмів вирішення проблеми садочків.  Право на садочок без додаткової плати мають ті сім’ї, де хоча б хтось один із батьків має офіційну реєстрацію місця проживання у Тернополі. І останнім часом кількість зареєстрованих зростає. Так, до речі, роблять у Європі де, як правило, при проживанні в місті більше місяця часу – потрібно реєструватися у місцевому муніципалітеті, щоб отримати усі послуги. Без додаткової оплати садочок отримують також усі працівники комунальних підприємств та тих, які працюють у комунальній сфері, ті підприємці, чиї підприємства офіційно зареєстровані у Тернополі, сплачують тут податки. Також право на садочок без додаткових оплат мають діти учасників АТО. Крім того, можливий варіант, коли укладено угоду між громадою і Тернополем про міжбюджетні трансферти. Це коли, скажімо Байківецька громада перераховує кошти за дітей, які вчаться у місті, у бюджет Тернополя. І батьки нічого не платять. Гроші ж на ці потреби передбачені у районних бюджетах, або у бюджетах територіальних громад. Просто не всі чиновники хочуть їх видавати. Адже простіше перед виборами пустити їх на інші — піарні потреби. Зрештою право на садок отримують і діти тих громад, які в рамках добровільного об’єднання стають частиною Тернополя. Щоправда, окремі “центрові політики” цього не бажають. Бо їм потрібне не вирішення проблеми, а постійне збурення і конфлікт. Так простіше “стригти голоси”. Тож будьмо уважні.

Степан Сенишин

Економічний оглядач