Гвардієць 2 Галицької бригади розповів про будні артилериста

Українська артилерія – це сила, що змінює хід бою, тримає оборону там, де ворог іде суцільною лавиною, і допомагає піхоті вистояти. За кожним влучним пострілом стоїть злагоджена робота екіпажу, десятки складних технічних операцій і десятки важких снарядів, які щодня заряджають і випускають по окупантам українські «боги війни».

Чотири роки тому Юрій навіть не уявляв, що може трапитись таке, щоб він став артилеристом. За освітою агроном, до повномасштабного вторгнення працював лаборантом хімічного аналізу на одному підприємств, яке виробляє олію. Сьогодні він – командир гармати у 2 Галицькій бригаді Національної гвардії України. І разом з побратимами допомагає піхоті шквальним вогнем стримувати ворога. Хоча це зараз. А почалась його військова служба з кухні. Там і отримав собі позивний.

«Я раніше мав деякий досвід приготування їжі. І мене поставили на кухню. Побратимам подобався мій борщ. Але, щоб страва не приїдалася, треба постійно щось міняти. І одного разу я вирішив приготувати їм журек. Це така польська страва. Вона всім сподобалась. Згодом хлопці почали запитувати, коли зварю його ще раз. Так і народився позивний – Журек», – згадує нацгвардієць.

Ця історія розпочалась в Донецькій області на початку повномасштабного вторгнення росіян. Але після повернення в частину Юрія зацікавила могутня сила, яка радикально змінює хід бою – артилерія. Тож почав дізнаватись більше про гвардійські артилерійські підрозділи. Навіть клопотав про переведення. А, коли у рідній бригаді з’явилась батарея самохідних артилерійських установок, попросився туди.

«Мені багато хто казав: «Та, сиди на кухні! Чим тобі погано?!» Але з голови не йшли роздуми про силу арти. Ловив себе на думці, що з новин найбільше зацікавлюють повідомлення про роботу артилеристів. Тоді всі говорили про Хаймарси, Богдани, Краби, Цезарі та Семірки. Згодом це зацікавлення допомагало освоювати цілу науку обслуговування і роботи нашої батареї» – розповідає нацгвардієць.

Журек в повній мірі відчув могутність української артилерії в боях на Покровському напрямку. Він був заряджаючим. Підносив снаряди до гармати. Кожен вагою майже 27 кілограмів. Гвардієць зізнається, що впевнився в правдивості вислову, що артилерія – це боги війни, під час великого штурму росіян, який завдяки героїзму наших оборонців був зірваний.

«Нас підняли по тривозі. Росіяни великими силами швидко просувалися вперед. Задача стояла зупинити ворожий наступ. Пам’ятаю, що на дворі було прохолодно. І цей холод посилювала тривога, яку починав глушити адреналін. Ми швидко привели гармату до бою. На годиннику була майже 7 ранку, коли прозвучала команда «Вогонь». Ми працювали скоординовано у складі батареї. Переговори по рації танули в гуркоті пострілів. З димом відлітали порожні гільзи. Впродовж менш ніж години наша гармата поклала в ціль близько 50 снарядів. Виходить – стріляли майже щохвилини», – пригадує Журек.

Тоді вогняний вал, який обрушили на ворога гвардійські артилеристи, допоміг зупинити прорив. Юрій каже, що досі не може забути, як смакувала після бою кава з ароматом спаленого пороху. І що відлуння, ще довго носив у голові. Потім були інші бої. Серед уражених цілей, і укріплення окупантів, і техніка, і піхота ворога.

Втім робота артилериста – це не лише влучні постріли, а і підтримання та обслуговування техніки і самої гармати. І тут проявляється ще одна сильна сторона артилерійських підрозділів – злагодженість колективу взаємна довіра і допомога один одному. Адже яким би важким не був бій, якою складною не здавалась би задача, її легше і приємніше виконувати, коли поруч є надійні побратими, з якими можна і штурм відбити, і кави с порохом випити, а деколи і журек зварити.