«Дорога на позицію і назад — найважча дорога»
Розповідає боєць стрілецького батальйону поліції Юрій Залеський.
Юрій Залеський — один із перших добровольців, який приєднався до новоствореного стрілецького батальйону поліції Тернопільщини для захисту України. Разом із побратимами він тримав оборону на Торецькому напрямку. Під час бойового завдання Юрій отримав поранення і нині проходить лікування.
Свою службу в поліції Юрій розпочав у 2015 році в управлінні патрульної поліції Тернополя. Пройшов шлях від інспектора до заступника командира роти, а у 2024 році перевівся до роти поліції особливого призначення. У червні того ж року, дізнавшись про формування стрілецького батальйону, став одним із перших його бійців.
«Спершу ми пройшли вогневу та фізичну підготовку, а також навички орієнтування на місцевості. Потім нас навчали за різними напрямками: хтось став мінометником, хтось — гранатометником, а хтось — кулеметником», – розповідає поліцейський.
У стрілецькому батальйоні Юрій був призначений на посаду заступника командира взводу вогневої підтримки. Після проходження військового вишколу підрозділ вирушив на передову. Боєць каже, ніколи не забуде свій перший бойовий вихід. Дорогою на позицію бійці потрапили під щільний ворожий обстріл. За його словами, тоді все життя промайнуло перед очима — вони ледь не загинули.
«Страшно було, але, ми згуртувалися з хлопцями, підтримували один одного та розуміли, що відступати нікуди — маємо тримати позиції й виконувати завдання», — ділиться Юрій.
На Торецькому напрямку ворог застосовував ствольну артилерію, міномети, аеророзвідку, БпЛА-камікадзе та касетні боєприпаси. Попри це, завдяки тактиці та маскуванню українські бійці залишалися непоміченими та тримали оборону.
«Дорога на позицію і назад – це найважча дорога. Відчуваєш себе на межі смерті — будь-якої миті може влучити ворожий снаряд, міна або дрон», – каже боєць.
Він зізнається, на передовій у бійців загострюються всі інстинкти, передусім — інстинкт виживання. Організм працює на межі можливостей: ти краще чуєш і бачиш, швидше реагуєш, концентруєш усі сили, щоб вистояти самому та допомогти побратимові.
Сила духу, братерство та віра — ось що тримає воїнів на фронті. На позиціях усі — як одне ціле. Коли поруч надійне плече побратима — страх відступає.
«У такі моменти нічого не страшно. Знаєш, що вдома рідні за тебе моляться, хвилюються і чекають. А віра дає сили пройти через усе з гідністю, вистояти та втримати позиції», – запевняє поліцейський.
Під час виконання одного з бойових завдань Юрій отримав поранення. Потрібно було перевірити одну з вогневих позицій, з якою зник зв’язок. Разом із побратимом він зголосився піти туди першим. Попри постійний артилерійський вогонь і нагляд ворожих дронів їм вдалося дістатися до позиції.
«Коли ми туди прибули, нас накрив ворожий мінометний обстріл. Перша 120-го калібру міна впала приблизно за чотири метри від нас — ми отримали контузії. Через 20 секунд прилетіла друга — внаслідок вибуху в мене акубаротравма з розривом барабанної перетинки та закрита черепно-мозкова травма», – розповідає боєць.
Разом із побратимом Юрій зміг вибратися з-під щільного ворожого обстрілу й допомогти ще двом бійцям із суміжного підрозділу. Вони дісталися до стабілізаційного пункту, а звідти їх доправили до лікарні.
Наразі Юрій проходить лікування, далі на нього чекає реабілітація. В майбутньому поліцейський хоче до служби в лавах Нацполіції.
«Тільки разом ми зможемо вистояти й обов’язково переможемо», — впевнений боєць.
