Нинi справдi чи не найсприятливiший час вiдновити iсторичну справедливiсть, але залишаючись при цьому чесними перед Богом, iсторiєю, i українським народом.

Почаївська лавра — один iз найбiльших православних монастирiв України — повинен стати… греко-католицьким. На пiдтримку цiєї нiсенiтницi вiряни УГКЦ навiть започаткували у фейсбуцi флешмоб. А вiрянам ПЦУ такий поворот подiй став клубком у горлi. Адже тi 110 рокiв, коли Почаївський монастир належав унiятам, були далеко не найкращими в понад 800-лiтнiй iсторiї лаври. Для православної святинi вони стали роками руйнування i наруги, пiсля яких вона вже не змогла вiдновитися, а легко потрапила до московського полону.

Отже, замiсть давати нинi москвi привiд потiшитися мiжконфесiйною ворожнечею, звернiмося до iсторiї Почаївської лаври, аби чесно самим собi вiдповiсти, кому вона має належати. Про це передає видання ГазетаМісто.

Почаївський монастир 125 рокiв (1596—1721) не здавався польськiй владi й католицькому духовенству, потерпаючи вiд грабежiв, утискiв, насилля, засланих монахiв i навiть iгуменiв-унiятiв, але зрештою його таки зламали. Бо все колись православне панство подалося в унiю, всi суди стали провладними — нiкому було захистити православних монахiв. Вони сподiвалися, що королiвська грамота Августа II 1700 року, в якiй iшлося, що «Почаївський монастир на вiки вiчнi православний», зупинить унiятiв, але дарма. У 1721-му вони захопили його. I лише в 1831-му, пiсля того, як почаївськi василiани пiдтримали польське повстання, монастир перейшов до росiйської церкви.

Найповнiше про унiятський перiод у долi Волинської твердинi православ’я розповiдається в церковно-iсторичнiй монографiї митрополита Iларiона «Фортеця православ’я на Волинi. Свята Почаївська лавра», виданiй у Вiннiпегу в 1961 роцi — вона є в загальному доступi в iнтернетi. Писав про це i греко-католик, академiк Михайло Возняк, i iншi науковцi.

Iсторiї, на вiдмiну вiд деяких людей, вiдомо, що василiяни окатоличували Україну за наказом Папи, а за наказом Польщi полонiзували її. I в цьому гiрка правда про понад столiтнiй греко-католицький перiод Почаївської лаври.

Нинi дехто стверджує, що монастир найбiльше розбудувався за перiод, коли належав унiятам. Тут варто наголосити на тому, що станом на 1821 рiк вiн уже мав сiм храмiв i багато корпусiв. I, зрештою, лавра — це не тiльки будiвлi, це найперше вiра i дух. Та й будiвлi унiятського перiоду, якщо по-правдi, зводив Микола Потоцький без пiдтримки тодiшнього духовенства лише власним коштом i працею сотень своїх православних крiпакiв. Їхнiй пiт i кров у кожному камiнчику цiєї святинi. I вони болiсно переживали ламання схiдного обряду, припинення будь-яких зв’язкiв iз Києвом (головними стають Рим i Варшава). Унiя завжди була для волинян «польською вiрою».

Василiяни перетворили православну твердиню на свiй агiтацiйний центр, друкували в Почаєвi книжки польською мовою. Тому тих, котрi нинi стверджують, що Почаївський монастир в унiятських руках був культурним осередком, важливо поправити: осередком латинського Риму на Волинi! Почаївськi василiяни нiколи не були носiями української культури. Рiвно так само, як i духовенство московського патрiархату.

I ще один важливий нюанс. Коли Польща впала — українцi почали масово повертатися до православ’я, а от почаївськi василiяни — пiддобрюватися до росiйської влади. Катерина II пiдтримувала унiятiв та єзуїтiв, тому монастир iще тривалий час залишався в них. Рiзне тодi було: i вивезення майна, i крадiжка монастирських грошей, i навiть спроба викраси iкону Почаївської Божої Матерi… I тим усе не закiнчилося. Далi монстир, рятуючись вiд унiї, потрапив до московської пастки. Але це вже iнша iсторiя, не менш болюча.

…Пережила Почаївська святиня унiятський перiод, десятилiття радянського атеїзму, то й скине тавро розплiдника «руского мiра». I знову поверне собi славу осередку українства на Волинi, бо православ’я i українство — єдинi, як i польськiсть iз католитцвом.

Нинi справдi чи не найсприятливiший час вiдновити iсторичну справедливiсть, але залишаючись при цьому чесними перед Богом, iсторiєю, i українським народом.

Галина Кiт.