Бойовий дебют на 155 міліметрів: історія 27-річного херсонця, який командує українською САУ «Богдана»
Українські артилеристи щодня вдосконалюють майстерність, опановують новітні технологічні рішення, підтримують побратимів на передовій та крок за кроком наближають визволення рідної землі. Про тонкощі цієї запеклої роботи журналісти поспілкувалися із сержантом Олексієм, який очолює бойовий розрахунок самохідної артилерійської установки «Богдана» у складі 50-ї окремої артилерійської бригади. Олексій належить до того покоління української молоді з тимчасово окупованих регіонів, яке без вагань обрало сторону своєї Батьківщини. Розмова проходила безпосередньо на вогневих позиціях у східних областях країни під час короткої паузи між бойовими виїздами, пише Укрінформ.
Несподіваний рекрутинг та особисті рахунки з окупантами
Шлях юнака до війська розпочався із пропозиції представника військкомату, який звернув увагу на кмітливість хлопців та запропонував спробувати сили в артилерійському підрозділі. Подумавши разом із товаришем, Олексій погодився. Продемонструвавши чудові навички під час опанування фаху навідника на полігоні, він невдовзі пересів на місце командира гармати і зараз повністю задоволений своєю військовою спеціальністю.
«По-перше, це неймовірно цікавий досвід, – усміхається Олексій. – Якщо, наприклад, у цивільному житті можна постріляти з автомата в тирі чи, там, на полюванні – то де ви ще зможете вгатити по цілі 155-м калібром? Наша САУ «Богдана» – дуже цікава машина. А ще у нас в артилерії класні люди. Багато чого знають і вміють!»
Сержанту зараз 27 років, його рідний дім — Лівобережжя Херсонщини. Певний час він заробляв на життя у країнах Європейського Союзу, а в середині лютого 2022 року повернувся на батьківщину.
«Треба було оформити деякі документи, – пригадує він. – Я все зробив і вже збирався повертатися за кордон. Але за два дні моє місто захопили росіяни».
Згодом йому вдалося вирватися з-під російської влади та переїхати до західних областей України. Коли у 2024 році на одній із вулиць Львова йому вручили мобілізаційне розпорядження, він сприйняв це як належне.
«Я мрію колись повернутися в цивільне життя… Щоб війна нарешті закінчилася, а цих божевільних «сусідів» вигнали геть з української землі. Але скажіть, хто це зробить, якщо не ми?», – каже артилерист.
У хлопця з південного регіону є власні причини для безкомпромісної боротьби із загарбниками.
Ефект гігантського бенгальського вогню та ліквідація бази БпЛА
Кожен артилерійський екіпаж має у своєму активі операції, якими по праву пишається. Командир детально описує один із нещодавніх успішних вогневих нальотів. Оскільки противник почав суворіше маскувати техніку, виявити її важко, проте нещодавно аеророзвідка зафіксувала причіпну артилерійську систему росіян у лісовому масиві.
«Дали нам координати, мы виїхали на позицію й відпрацювали. Влучили добре, підпалили там усе!» – розповідає Олексій.
Тоді розрахунок вітчизняної колісної САУ не просто знищив ворожу гармату, а й поцілив у замаскований бліндаж з особовим складом та склад боєприпасів, які почали детонувати, видовищно розлітаючись у різні боки.
«Після бою дронарі показали нам картинку. Це виглядало так, наче ми запалили серед лісу гігантський бенгальський вогонь», – згадує командир української САУ.
Ще одним вагомим здобутком став розгром підрозділу російських безпілотних систем.
«Росіяни засіли в підвалі на території руїн церкви. Хотіли працювати звідти по наших позиціях. Підвал був міцний, тож ми деякий час навалювали туди, доки все там не завалилося. Російські пілоти вирушили до пекла», – розповідає Олексій.
Технологічна еволюція та паритет із безпілотниками
З початку повномасштабного вторгнення українські артилерійські підрозділи зазнали серйозної трансформації, що виражається не лише у набутті досвіду бійцями, а й у модернізації озброєння, систем управління та бойової тактики.
«Ми навчалися працювати з радянськими системами 2С1 і 2С3 (САУ «Гвоздика» та «Акація» калібру 152 мм, – ред.). Але одного дня до нас приїхали нові установки САУ «Богдана». І, скажу вам, різниця була відчутною», – ділися Олексій.
Він відзначає низку суттєвих переваг української розробки, які перевірив особисто на полі бою. Головними плюсами є використання натовського 155-міліметрового калібру, сумісного із західними снарядами, висока якість виготовлення ствола порівняно зі старими радянськими зразками, здатність бити по цілях на відстані близько 40 кілометрів, чудова мобільність, швидке переведення з похідного положення в бойове та загальна пристосованість до реалій сучасної війни.
«Нам дуже зручно, що в «Богдани» відкрита гармата і немає башти. Тому, коли ми працюємо, то можемо контролювати небо, – пояснює командир артсистеми. – Нам не треба вилізати з САУ, ми встигаємо зреагувати на ймовірну атаку російського дрона. А ще її можна швидко розгортати і згортати як у ручному, так і в автоматичному режимі. Простота і надійність цієї машини дозволяє виконувати завдання навіть у складних умовах».
Окремої уваги заслуговує інтеграція артилерії з безпілотними технологіями. У 50 ОАБр розвідку та коригування вогню здійснює спеціалізований підрозділ за допомогою коптерів та БпЛА літакового типу, завдяки чому екіпаж бачить результати своєї стрільби в реальному часі. Також практикуються комбіновані удари разом з операторами FPV-дронів. Сержант згадує, як нещодавно вони працювали в парі із суміжним підрозділом ударних БпЛА. Коли загарбники спробували сховатися у лісосмузі після перших ударів дронів, артилерія накрила їх снарядами, а залишки піхоти ворога, які намагалися вийти з укриття, знову наздогнали безпілотники.
«Бачили, як дрони-камікадзе суміжників та наші снаряди лягають у ціль і детонують одночасно! Мені сподобалася наша спільна робота».
Братерство в екіпажі та плани на майбутнє
Екіпаж Олексія складається переважно з мобілізованих громадян, які з’їхалися з усіх куточків України — від Закарпаття й Рівненщини до Харківщини та тієї ж Херсонщини. Усі вони мають різні цивільні професії, проте вирізняються витривалістю та винахідливістю, адже постійне завантаження важких 155-міліметрових снарядів вимагає відмінної фізичної форми. Основою їхньої успішної роботи є абсолютна довіра.
«Кожен із нас – особистість. Але всі ми разом – маленька сім’я, – каже командир гармати. – Кожен із нас знає все про свого побратима – як його переваги, так і недоліки. І кожен готовий допомогти іншому, підставити плече».
Усередині розрахунку панує атмосфера колективної відповідальності, де егоїзму немає місця. Олексій відверто зазначає:
«Лише розуміння одне одного і взаємодопомога дають нам шанс вижити і перемогти у цій війні. Артилерія – це гарне місце для проходження служби. Я би не сказав, що нам тут зовсім не страшно – страх є в кожного. Але допомагає розуміння, навіщо ми тут».
Мрії в екіпажу української артустановки цілком приземлені та спільні — розгром ворога та повернення до мирного життя, де Олексій розглядає можливість започаткування власної справи, хоча й розуміє, що на фронті ситуація змінюється щохвилини. Наразі головне завдання — очищення землі, а відбудова зруйнованого відбудеться згодом.
* * *
Сьогодні є можливість укласти новий контракт – з чіткими термінами служби, справедливою оплатою та гарантією відстрочки після завершення контракту.
Інформацію про всі вакансії 50 ОАБр, а також інших бойових бригад, має 1-й центр рекрутингу Сухопутних військ: на своїх сторінках у соцмережах, на сайті та за телефоном: 0 800 503 696
Євген Солонина, 1-й центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ
Фото 50 ОАБр, 15 АК, а також з особистого архіву бійця
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
