До Тернопільського національного педагогічного університету на інтерв’ю з ректором, доктором філософських наук, професором, членом-кореспондентом Національної академії педагогічних наук України Богданом Буяком я прошкував вулицею Миру. У кращі часи ця обставина спонукала б до зовсім інакших роздумів, але завивання сирени повертало у жорстоку реальність – війну…

– Богдане Богдановичу, поки я заходив у приміщення адмінкорпусу, хтось приніс окопні свічки для фронту. У приймальні одні просили передати пораненому колезі вологі серветки, інші – зустрітися з волонтерами, які повезуть на схід автомобіль, придбаний за кошти ТНПУ… Тобто, і в стінах вашого закладу відчувається війна?

– Від початку повномасштабного вторгнення університет включився у боротьбу та розбудував свій фронт – освітянський, волонтерський, громадський, мистецький… При університеті функціонує дуже потужний Волонтерський центр, причому – різновекторний. Тут готували їжу, діяв великий логістичний склад товарів. Наші колишні випускники надсилали допомогу з-за кордону 20-тонними фурами. Найпотрібніші речі їхали з Польщі, Німеччини, Швейцарії, Франції, приходили посилки з Америки… Наш актовий зал перетворився у великий склад розфасованого одягу та взуття. Ми мали щодня 300-400 потребуючих людей, які висловлювали захоплення організацією роботи волонтерів. Тут постійно працювали волонтери – студенти, викладачі, які сортували речі, перебирали, розкладали, допомагали людям. Ми першими в західній Україні організували центр мовної підготовки, курси вивчення української мови для переселенців.

– Пам’ятаю, наша газета писала про ці курси. На початку війни було багато бажаючих їх відвідувати.

– За два дні ми отримали 700 заявок і до сьогоднішні ці курси продовжують працювати. Маємо зараз запит від Фонду, який піклується ВПО з Луганщини. Його координаторами є народні депутати Максим Ткаченко з Луганська і наш земляк, випускник університету Іван Калаур. Саме через цей фонд переселенці зі сходу України зініціювали потребу вивчення української мови. Педуніверситет має зараз запит від 1500 людей на відвідування курсів і кількість бажаючих не зменшується.

Та повертаючись до волонтерського центру, хочу наголосити, що ми не лише передавали та сортували допомогу від зарубіжних друзів, а дуже багато речей робили на власних потужностях. Адже ТНПУ – строката структура. І мені приємно, що в перші дні весни десятки пічок-буржуйок було передано для потреб тероборони Києва. У наших швейних майстернях шили балаклави, заготовки на розгрузки, наколінники, налокітники… І це все робилося екстремально оперативно.

– А який автомобіль має невдовзі поїхати на фронт?

– Це не перший автомобіль. Коли постала така потреба, ми знову звернулися до колишніх випускників і вони шукали ті машини в Польщі, Англії, США, Німеччині, країнах Скандинавії. На останню машину, яка вже на передовій, ми потратили 180 тис. грн. Машина поїхала до бійців батальйону «Правого сектору». Там воює наш випускник, син однієї з викладачок вишу. А що стосується коштів, то на початку війни дуже гарно спрацювало самоврядування викладачів, профспілкова організація працівників, студентів. Адміністрація лише виконувала роль рядових волонтерів. За кілька днів зібрали півмільйона гривень, зробили аудит потреби і військові частини попросили тепловізори та рації. За сприяння правоохоронців вдалося дістати з Америки 6 рацій і 2 тепловізори. А загалом фонд поповнюється постійно, бо час від часу виникають інші потреби, клопоти, тривоги. В університеті з сумом зустріли звістку про подвиг нашої випускниці Інни Дерусової – медика, соціального педагога, першої жінки «Героя України» в історії, яка загинула на Сумщині. Студент 4 курсу історичного факультету Сергій Коновалов віддав життя за Батьківщину на Херсонщині, а студент інженерно-педагогічного факультету Тарас Григорович загинув під Бахмутом. Зараз маємо наших поранених студентів і ними опікуємося. Більше 10 осіб з ТНПУ перебувають на службі в ЗСУ. Час від часу вони приїжджають у відпустки, ми їх споряджаємо, стараємося знайти авто для їхніх військових частин. Ось і цей автомобіль, про який ви згадали, вантажимо потрібними речами і відправляємо на фронт.

– Війна, як би ми того не хотіли, впливає і на переосмислення тих професій, спеціалістів з яких ви готуєте. Скажімо, професія психолога після війни буде чи не найзатребуванішою. Яким чином ТНПУ реагує на реальні потреби життя?

– Дуже гарне запитання. В університеті діє 130 освітніх програм і ми постійно розвиваємося в плані розробки освітніх продуктів, затребуваних часом. Оскільки ваша газета називається «Сільський господар», то можу розповісти про освітню програму, яку ми від початку орієнтували на сільську місцевість – це магістерська програма «Природничі науки». Після її закінчення можна викладати математику, фізику, хімію, біологію, географію і економіку. Шість в одному! Вперше на всю Україну ми її акредитували на 5 років. На тому ж хіміко-біологічному факультеті відкрито та акредитовано програму «Захист і карантин рослин» і наші фахівці вже працюють в аграрних господарствах тернопільського краю. З «Агропродсервісом» і «Контінентал Фармерз Груп» маємо конструктивні наукові проекти щодо дослідження повітря, грунту, води, у галузі бортництва. Ви згадували про психологію. Ми і тут відійшли від класичного варіанту і цього року, вперше в Україні, відкрили дуже унікальну освітню програму «Психологія конфлікту та практична медіація». Тобто, почали готувати так званих медіаторів (перемовників), адже за відповідною державною реформою до 2024 року в нашій країні має бути створений новий інститут медіаторів. Вони працюватимуть у правоохоронних органах, будуть задіяні в судовому процесі для вирішення різних конфліктів, спорів тощо.

– А традиційні спеціальності не підуть у занепад?

– Ми розуміємо, що навіть методом дотування мусимо втримати такі спеціальності як фізика, хімія, біологія, математика, інформатика. На таких вчителів є запити з багатьох громад. Не візьметься нізвідки фахівець з комп’ютерних наук, інженер, програміст, якщо ми в школі не будемо мати нормального вчителя фізики, математики, інформатики. І якщо у Львівському університеті закрили програму підготовки фізиків, то ми відкрили три нових: «Фізика-робототехніка», «Фізика і англійська мова», «Фізика-інформатика». І на цих три програми набрали студентів. Ми розуміємо, що класична математика, інформатика вже теж себе вичерпують. А тому почали відкривати нові актуальні освітні програми. Вперше в Україні відкрито програму «Game Study» (інший варіант назви – «Інженерія та менеджмент ігрових проєктів»). Тобто, готуємо професійних геймерів. Зараз ігри заполонили все і всіх. І якщо цей процес не можна побороти, то його потрібно очолити. Фахівці вчать студентів розробити ідею, створити гру, провести кіберзмагання тощо. До того ж, молоді люди, які навчаються за цією програмою, отримують частку психолого-педагогічної підготовки, яка сприятиме унезалежненню дітей, підлітків від ігор.

Під час пандемії ми побачили великий запит на універсальних фахівців, які можуть знайти інформацію, опрацювати її, вести сайт, організувати Zoom-конференцію і ми відкрили нову освітню програму, яка називається «Діджитал-аналітика». Маємо і цікаві програми з екології, науки про землю, гідробіології, нутриціології (про їжу та здорове харчування), «Лабораторний аналіз».

– Богдане Богдановичу, програма «Наука про землю»… Можна детальніше, чого ви у ній навчаєте студентів?

– Це ґрунтовна освітня програма для підготовки фахівців, які зможуть працювати на землі і з землею, тобто: земельні кадастри, аналіз землі та аналіз виснаження землі, планування певних видів робіт на тій чи іншій території, методи покращення якості землі тощо. Є аспіранти, які займаються розробкою органічних добрив на натуральній основі.

– ТНПУ розташований у центрі аграрного краю, тому цікаво, який у вас відсоток сільських дітей? Чи мають вони пільги при вступі та навчанні?

– За понад 80 років нашого становлення ми завжди були зорієнтовані в основному на сільську місцевість. І завжди сільський коефіцієнт був пріоритетним у приймальній комісії та в державних екзаменаційних комісіях. Раніше була державна система так званих цільових направлень. Зараз такої вже немає, але ми намагаємося її відновити, вдосконаливши. Тобто, йдемо шляхом укладання тристоронніх угод між університетом, об’єднаною територіальною громадою та абітурієнтом. Виш дає дитині державне місце, ви, громадо, будьте добрі, проплатіть йому стипендію, а випускник повертається на роботу в громаду.

– Ви таку систему пропонуєте… А як реагують громади?

– Дуже позитивно. Ми маємо гарний досвіт співпраці насамперед з Тернопільською громадою і реалізуємо вже упродовж трьох років програму підготовки фахівців за програмою «Дошкільна освіта». Так само маємо гарну співпрацю зі Збаразькою громадою, Великогаївською, із Байковецькою громадою реалізуємо проєкт створення археологічного музею під відкритим небом, співпрацюємо з ними за точковими проєктами – дошкілля, інклюзія тощо.

– Ми з вами розмовляємо вдень, а тому відсутність електроенергії не принципова, але… На сайті ТНПУ я прочитав, що студентів не лякає відключення світла в гуртожитках. А чи не впливає ця проблема на освітній і науковий процеси?

– Скажу так, за час пандемії та війни ми навчилися виживати в будь-яких умовах і ніколи не здамося, не зупинимося ні перед якими випробуваннями. У нас народилося стільки креативних класних проєктів! Ми презентували на Міжнародному форумі освіти концепцію «SMART-TNPU (Розумного університету)». Якщо про систему Moodle тепер всі знають (це платформа дистанційної освіти), то у нас вона функціонувала з 2006 року. І коли почалася пандемія, ми собі спокійно перейшли на онлайн-навчання в дистанційному форматі. Бо вже мали всі ресурси, а сьогодні лише удосконалюємося. Так, зараз бракує електроенергії і це створює великі проблеми для серверів, розробок наших викладачів. Але… коли почалося планове відключення електроенергії, ми зробили в університеті так званий пункт незламності для адміністрування всіх процесів. У нас в одній аудиторії, до якої підключені генератори, чіткий розподіл: один робочий стіл – це один підрозділ ТНПУ. Приходять викладачі, заповняють відомості, вносять оцінки, роблять звіти. Бухгалтерія нараховує зарплату. Тобто, університет працює! І ще підставляє дружнє плече іншим, зокрема нашій Тернопільській громаді. Ми – один із 12 пунктів, де будуть створені так звані центри незламності на 5 тис. осіб на випадок ще гірших ситуацій. Зараз акумулюємо необхідні речі для його функціонування. Хай не знадобиться, але ми готові надати допомогу мешканцям мікрорайону «Дружба» і навіть навколишніх сіл.

– Як історик, професор кафедри філософії та суспільних наук, що ви можете сказати про війну росії проти України?

– Історичні перипетії між двома народами, починаючи від Київської Русі – це ті періоди, які загартовували українців, аби вистояти зараз, у ХХІ столітті. Мені видається, що це наша історична місія показати цивілізованому світові немічність російського пропагандизму та її репресивної машини. Зараз наша перемога – лише питання часу, але, на жаль, і питання людських життів, жертв, величезних ресурсів, які витрачаються на війну, а могли б бути спрямованими на благо людей. Раніше чи пізніше ця війна мала відбутися… мабуть. Бо якби цього не сталося, то ми би не були такими, якими є сьогодні. А ми є спраглі перемоги і України, як держави! Я впевнений, що Господь дає випробування сильним, щоб утвердити їх у цій міці, в їхній правді. Тому людство за період свого існування пережило тисячі війн. Минеться і ця. Але головне – що буде після неї? Я впевнений у тому, що Господь не залишить нашу намолену землю і все буде Україна, запанує мир та спокій, а ТНПУ й надалі буде примножувати славу нашої держави на освітянській ниві!

– Богдане Богдановичу, дякую вам за позицію та інтерв’ю.

Василь ТОМИН