У цивiльному життi — церковний хорист, професiйний музикант, який 12 рокiв проводив концерти у Францiї з власним гуртом, а на час вiйни став номером обслуги Тернопiльської артилерiї i дякує Боговi за подарований шанс у свої майже 60 рокiв долучитися до важливої мiсiї.

Михайло на прiзвизько “Дяк” воює на передовiй у складi Тернопiльської артбригади iменi Данила Апостола, пише 20 хвилин Тернопiль. 

24 лютого, вранцi йому зателефонував селищний голова i запропонував вiдвiдати вiйськкомат. Михайло не вагався нi хвилини. Коли комiсари запитали, де вiн готовий служити, пропонуючи господарськi частини, зважаючи на вiк, — той вiдповiв: «Хочу туди, де гаряче». I почув у вiдповiдь: «Збирайте сумку, через двi години — в Тернопiль».

Так Михайло iз Франкiвщини, прибув в Тернопiльську артбригаду. Звiдси — вiдразу на передову, у Київ.

У перший же день вiдчув справжнє бойове хрещення — загарбницька наволоч гатила iз градiв.

“Ми приїхали вночi, мене поставили в наряд охороняти боєкомплект, — пригадує Михайло, — Гатили так, що живого мiсця не було, одна машина згорiла, та всi вилiзли, слава Богу”.

У цивiльному життi Михайло з концертами регулярно вiдвiдували Францiю — 12 рокiв поспiль по три мiсяцi проводили там. Щороку у Францiї давали по 25 концертiв. Вивчив мову, був ведучим програм. У гуртi їх було шестеро. З iнструментiв — двi скрипки, цимбали, баян, контрабас.

Виконували рiзнонацiональну музику: i французьку, i єврейську, i циганську, i українську. Навiть трембiту возили, намагаючись ввести щось цiкаве i нове та показати наш народний iнструмент.

“А тут бачиш, як 20-рiчнi хлопцi, яких ще вчора важко було вiдiрвати вiд смартфонiв, якi вони — мужнi i сильнi, – зауважує Михайло. – Кров у них i дух – українськi. Є хлопцi з iнтернату, якi не бачили нi мами, нi батька. Дивiться, скiльки у них патрiотизму! Вони — за правду! Не хочуть, щоб прийшов м@скаль, i хазяйнував у їхнiй хатi!”.

Сам же Дяк своїм головним досягненням вважає швидкiсть збору гармати — пiсля того, як хлопцi вiдпрацюють — повиннi зiбрати гармату так жваво, справно, щоб не застала «вiдповiдь» на мiсцi.

“Життя бiйцiв залежить вiд секунди, — говорить солдат. — Якщо сприятливi погоднi умови i все йде добре, то збираємо гаубицю i за 5-8 хвилин, а часом, коли мокро, сиро i болото липне до нiг, то не можемо її пiдняти з землi”.

На захисника вдома чекають дружина, троє дiтей, два зятi, невiстка, двiйко внучат i все село.

Каже, що пiд час вiдпустки не раз чув: «Михайле, подивися в паспорт! Куди ти їдеш?». На подiбнi застереження вiдповiдав: «Зберiться всi разом i Бога просiть за мене i за все вiйсько».