Фотоілюстрація.

Тернополянка Агнга Пономаренко постраждала від укусу бездомної собаки. Випадок трапився днями на Текстильній,6. Жінка каже, що навіть не зрозуміла, як це трапилось.

— Встигла зловити лише її погляд, коли відчула різкий біль позаду коліна, за тим порвані штани, кров і стан шоку. Перехожі люди одразу кинулись мені на допомогу та набрали номер швидкої, розповівши диспетчеру про ситуацію, яка щойно відбулась, вони питали поради, як надати мені першу медичну допомогу, а також, що робити з собакою, яка вкусила мене. На що їм відповіли приблизно так: “Ну я не знаю…Та нехай їде в травмпункт, а з собакою, а що з собакою та нічого з нею не робити”. Після отриманої відповіді, розуміючи що диспетчер м’яко кажучи не компетентна, вони побігли за твариною, оскільки втрачали вже її з полю зору і викликали собі на допомогу поліцію (ну бо якось їм вірилось в те, що це Поліція, і вони мають допомогти, бо на то ж вони і є), я тим часом в сльозах поїхала в травмпункт, — пише жінка.

У травмпункті лікар оглянув рани жінки, промив їх і наклав пов’язку.

— І я далі починаю питати, що робити з собакою на що він мені відповів, що треба таки шукати її, і якщо вдасться зловити її, то необхідно подивитись номер на кліпсі, якщо він є, і тоді можна буде перевірити коли їй робили останній раз щеплення і чи їй робили його взагалі. Бо якщо їй його робили від сказу, тоді мені робити не має потреби, адже таке щеплення також негативно впливає на здоров’я людини. Але це ще не все, також вияснилось, що в принципі їй щеплення могли не робити, але записати що робили, ну просто тому що воно дорого обходиться. Тому ще краще відловити тварину, та спостерігати за нею 10-15 днів чи вона лишиться жива чи помре, бо якщо вона хвора то як правило має померти. Далі я з тою ногою їду до свого чоловіка, бо ж маю хоча б опізнати ту собаку і допомогти собі. Ми втрьох, я чоловік і його мама, ганяємося близько 5 годин за собакою, ну щоб хоч як мінімум якось глянути її номер, про максимум, щоб виловити її, я тоді навіть не думала. Звичайно це все безрезультатно. Я дзвоню в поліцію і благаю хоч про якусь допомогу, вони присилають мені патруль, для чого він приїхав залишилось загадкою, мало того що вони їхали пів години, то ще й просто поржали і сказали, що нічим допомогти не можуть, і взагалі вони не мають ніякого до того відношення. Ну а хто ж тоді має? Я дзвоню в міську раду, там кажуть також що нічого не знають, нічого не чують і взагалі ці питання не до них, — наголошує тернополянка.

Підсумовуючи жінка написала, що в результаті історії їй не допомогли ні у міській раді, ні в поліції, ні у медзакладі.

— Всюди мені говорять одне: “А ми що, та ми нічого, ми нічого не вирішуємо, ми просто робимо те що нам сказали.” Зрештою, сьогодні я почала курс лікування, але я не опустила руки, я буду писати офіційні звернення, хоча б заради того, щоб не постраждали інші. Можливо я не одна така, що прагну змін, і я вірю що може щось змінитись, і що кожна людина незалежно від того наскільки вона “маленька” може змінити систему, яка так давно склалась, — зазначила Анна.