Млиниська. До Теребовлі 20 км, до Янова  – десь шість, а Кобиловолоки під боком. Сільрада там, цивілізація теж там. Колись магнітом був Янів, котрий зараз давно вже Долина. Село маленьке, трохи більше 400 мешканців. Назва села походить від кількох млинів на Кобиловолоцькому потоці, що протікає через село.

Перша ж письмова згадка про Млиниська тхне зіпсутим квартирним питанням: в 1650-1669 рр. янівський ксьондз з промовистим прізвищем Самуель Собєрай судився за землю і людей на ній з господарем Янова, котрий заснував «село нове при кобиловолоцькому тракті, від багатьох млинів на кобиловолоцькому потоці зване Млиниськами». З ким конкретно сварився жадібний священик, не вказано, а вибір взагалі чималий: Млиниська у різні часи належали Богушам, Скарбкам, Баворовським (І пол. ХІХ ст.), Лосям (ага) і Дунін-Борковським.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Підземелля можуть додати Тернополю кілька сотень літ

Адам Баворовський, купивши Млиниська, віддав їх в якості приданого своїй дочці Пауліні (1831-1903), коли вона йшла заміж за Володимира Лося (1826-1873). Далі село відійшло до їхньої дочки Ельжбети (Єлизавети, 1864-1929), заміжньої з відомим геральдистом Єжи Севером Дунін-Борковським (1856-1908). Останнім власником села був їхній син Петро Дунін-Борковський (1890-1949).

У 1846 – 47 рр. майже всі мешканці села вимерли від епідемії холери. Граф переселив сюди людей з центральних областей Польщі, яких місцеві мешканці називали «мазурами».

Панам треба десь жити – і вони жили у пізньокласицистичному палаці в парку. Палац до наших днів не дожив, він навіть до перемоги над нацизмом не дотягнув, зник у Другу світову. Тоді ж зник і його власник, Петро Борковський – разом з родиною. Але цей пізніше вигулькнув у Римі, де й доживав віку.

Хто і коли палац збудував, докладно не відомо (по другій версії – Лосі заклали в Млиниськах розкішний парк з рідкісними деревами і збудували величезний палац.). Щоліта з усіх куточків Польщі сюди з’їжджалася аристократична молодь, яка проводила свій час у забавах, балах, різних ігрищах, полюванні в лісі. Відомо проте, що у 1925 р. горів його другий поверх, але споруду відразу відбудували, але зробили її нижчою, ніж була.

Перший поверх з великою їдальнею та маленькими салонами натомість пожежу пережив без втрат. Парк навколо палацу мав кілька широких липових алей: дерева були набагато старші від будівлі. Парк, за яким гарно доглядали, переростав у ліс. Тут було затишно, тому не дивно, що Дунін-Борковські, які володіли також чималим маєтком у Струсові, воліли проводити час тут, в Млиниськах. Залишки парку збереглися і зараз є пам’яткою природи місцевого значення. Ще донедавна парк прикрашало екзотичне, майже столітнє тюльпанове дерево. Через байдужість його знищено у 1991 році.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Маловідомі замки Тернопільщини

Певно, панам і молитися десь треба було. Перша – ще дерев’яна, оббита дубовою корою – римо-католицька каплиця у Млиниськах з’явилася у 1877 р. стараннями графині Пауліни Лось. Не так у Млиниськах, як у панському маєтку, в парку. Можливо, власники гралися у модну на той час органічну архітектуру, інакше для чого аж така скромність?

Існуюча й нині мурована споруда походить з 1911-1912 років. Робота якісна. Андрій Бетлей в своїй статті про храм у 17 томі «Костелів і кляшторів давнього воєводства Руського» припускає, що перед нами робота когось з архітекторів Львівської політехніки. Сюди вже вчащали не лише пани – більшість населення Млинисьок на початку ХХ століття були етнічними поляками, українців тут проживало заледве кілька родин. Коли ті етнічні поляки у 1945 р. рятувалися від комуністичного щастя еміграцією, вони, ймовірно, прихопили з собою чимало з костельного майна.

Не дотягнулися руки комуністів до храму, тому він і зараз є прикрасою села. Хоча, зважаючи на відсутність католицької громади, не діє. Ним користувалися до 1945р., коли в часі сумнозвісної операції «Вісла» польське населення було переселено до Польщі. Пізніше в приміщенні костелу відкрили пошту, а потім склад міндобрив, а згодом склад запчастин до сільськогосподарських машин.

Але в 2014 році, помітно, що костел відремонтовано, було перекрито дах, але він знову пошкоджений і негода помалу починає лущити стіни. Неоготичний за архітектурним задумом, споруджений з цегли, має класичні високі арочні вікна прикрашені вітражами і вичурними дерев’яними рамами. Нава прикрашена красивою сингатуркою, але хрест, який завершує її, вже знову похилився.

Передній фасад храму вінчає витесаний з каменю хрест. Над вхідною аркою, з двома колонами, розташована фігура Ангела. Храмові сходи помаленьку заростають травою. У вівтарній частині храму з зовнішньої сторони споруди, знаходяться сходи, якими можна потрапити на дах костелу. Двері не зачинені на замок. А от в середину храму попасти не вдалося, зачинено. Хоча через шпарину видно, що вівтар ще зберігся, але не повністю.

Фото джерела.