«Завдяки небайдужим людям вдалося її врятувати»: історія життя Іванни Блажкевич

9 жовтня минуло 140 років від дня народження української дитячої письменниці, вчительки та громадської діячки Іванни Блажкевич, яку називали духовною донькою Ольги Кобилянської. Про цікаві факти з її життя написали на фейсбук-сторінці «Українська перемога».

«Вона встигла порахувати 120 ударів палицями, перш ніж знепритомніла. Її знайшли біля болота, тяжко побиту, і лише завдяки небайдужим людям вдалося врятувати їй життя. Але це було далеко не перше страшне випробування в долі цієї українки», – йдеться у повідомленні.

Іванна Блажкевич народилася 1886 року в селі Денисів на Тернопільщині. З юних років вона навчала дітей, писала поезію, відкривала читальні та  допомагала селянам здобувати освіту.

«Особливо яскраво її характер проявився восени 1918 року. Коли в Галичині встановлювали українську владу, Іванна зібрала близько сотні однодумців і долучилася до переходу Галича під контроль українців. Однією з перших присягнула на вірність Західноукраїнській Народній Республіці. Коли наступного року край опинився під польською владою, почалися переслідування. Її звинувачували в українській політичній діяльності, обшукували, затримували, звільнили з роботи й позбавили житла», – йдеться у повідомленні.

Ті події письменниця згадувала так:

«За 12 днів проведено в моїй хаті 17 ревізій і 8 разів мене арештовано».

Що врятуватися від чергового арешту, Іванна залишила маленького сина під опікою односельців, і переховувалася в лісі.

«У 1928 році вона вирішила балотуватися до польського сейму від Української соціалістичної радикальної партії. Виступала за права українців, розвиток рідної освіти і захист селян. Місцева польська преса розгорнула проти неї кампанію. Іванну знову затримували, звинувачуючи нібито в підбурюванні проти влади та висміюванні польських шкіл. А у вересні того року сталася найстрашніша трагедія її життя. За спогадами письменниці, незнайомець пригостив її маленьких донечок шоколадом. Невдовзі 6-річна Софійка та 4-річна Любця померли з різницею у три дні. Рідні пов’язували їхню смерть з отруєнням», – зазначили у дописі.

Після похорону Іванна отримала анонімного листа з погрозами. Загибель дітей у ньому називали помстою за її українську діяльність.

«Смерть твоїх хаменят — то початок нашої помсти», — йшлося в записці.

Автори цього послання погрожували їй подальшою розправою, якщо вона не припинить діяльності на користь України. Особу незнайомця достеменно не встановлено, однак сама Іванна вважала загибель доньок політичною помстою. А вже 15 листопада 1938 року на Іванну напали. За спогадами письменниці, це були польські жандарми, які вивезли її за село й жорстоко побили палицями. Непритомну жінку знайшли неподалік болота.

Начальник залізничної станції не дозволив відправити її потягом до лікарні. Тому односельці, долаючи перешкоди поліції, подекуди несучи Іванну на руках, самотужки доправили її до львівського шпиталю. Три місяці лікування, кілька операцій. Через отримані травми вона вже не могла ходити без палиці. Постраждали й пальці рук, якими писала свої книжки. Але Іванна повернулася до роботи.

«Загалом за ініціативою та участю Іванни Блажкевич було створено 140 дитячих садочків. Вона відкривала читальні, організовувала курси для дівчат, допомагала українським селянам створювати кооперативи, провела сотні громадських зібрань. І весь цей час писала для дітей. Її твори «Мила книжечка», «Івась-характерник», «Подоляночка», «Прилетів лелека» виховували не одне покоління маленьких українців. А під час німецької окупації організувала в Денисові сільськогосподарську школу, яка, за спогадами сучасників, допомогла врятувати багатьох юнаків і дівчат від примусового вивезення на роботи до Німеччини»,  -написали на сторінці «Українська перемога».

Іванна Блажкевич прожила 90 років. Померла 1977 року у своєму рідному Денисові.

Раніше ми писали, що на Тернопіллі 2026 проголосили роком Івана Франка, Івана Гавдиди, Богдана Гаврилишина, Іванни Блажкевич і українського кіно.