Колишнiй сiльський голова Гаїв-Шевченкiвських на Тернопiльщинi Богдан Брич служить у складi 105 окрема бригада територiальної оборони ЗСУ. Вiн розповiв Суспiльному, що пiд час виконання бойового завдання отримав поранення. Тепер проходить реабiлiтацiю.

У вiльний час чоловiк прийшов на свою колишню роботу. Говорить, працював тут сiльським головою з 2015 по 2020 рiк. “П’ять рокiв важкої роботи. Було багато рiзних проблем економiчних, корупцiйних. Треба було все ставити на свої мiсця”.

Першого дня, коли Росiя розпочала повномасштабну вiйну, вiдразу вирiшив захищати Батькiвщину, говорить чоловiк.

“24 лютого я зв’язався зi своїми друзями, з якими вирiс в одному дворi. Практично з дитячого садка були разом. Я сказав їм, що завтра, 25 лютого, буду у вiйськкоматi, на першу годину. Хто зi мною, хай приходить. Всi хлопцi, якi вважали, що так має бути, прийшли. Ми так разом i служили. Як i решта людей, якi вiдчули в собi вiдповiдальнiсть i зрозумiли, що за нас нiхто воювати не буде. Не будучи вiйськовими ми просто змушенi були стати вiйськовими. I вже на службi всього навчилися, все зрозумiли, освоїли зброю, яку нам давали”.

У 2013 роцi Богдан Брич пiшов на Майдан. Пiд час боїв на Iнститутськiй отримав осколкове поранення. Жителi села зiбрали йому грошi на операцiю. Але за тi грошi вiн встановив пам’ятник Героям Небесної сотнi у Гаях-Шевченкiвських.

“Коли вiдiйшов вiд наркозу, попросив ручку i листочок, бо менi наснився цей пам’ятник. Наснився його вигляд. Я одразу його намалював, щоб не забути. Це беркутiвський щит, який ми забрали в беркутiвцiв i потiм використовували для свого захисту. Брукiвка також символiзує ту брукiвку, яка була на Майданi, де ми розбирали тротуари та дороги й вимощували з них барикади. За щитом i за брукiвкою, за тими барикадами – ангельськi крила, тому що там були ангели, це була Небесна Сотня”.

Зараз вiйськовослужбовець служить у складi 105 окремої бригади територiальної оборони ЗСУ. Розповiдає, 5 листопада пiд час одного з боїв у Харкiвськiй областi отримав поранення. Його пiдтримують дружина, дiти, мати i друзi.

Дружина пригадує, як проводила Богдана до вiйськкомату.

“Дуже тяжко, не хотiла його вiдпускати. Але, знаючи його характер, розумiла, що вдома вiн просто не зможе залишитися. I пiдтримала його”.

За словами Богдана Брича, на вiйнi почав писати вiршi. Десяток поезiй присвятив сiм’ї та побратимам.

“Свiтало, довкола була гарна природа, сонце вставало, пташки почали спiвати, рiчка близько. I так менi навiяло, що я тодi написав вiрш про Україну”.