«За доньку, за родину, за Україну»: історія незламного тернопільського гвардійця

Шлях Валентина Чернятіна у Національній гвардії України гвардії розпочався у 2020 році. Тоді чоловік розпочав строкову службу у Тернополі. А під час повномасштабного вторгнення росіян уклав контракт і почав будувати професійну військову кар’єру.

– Я хотів бути максимально корисним, тому пройшов навчання і здобув спеціальність сапера. А згодом разом з підрозділом вирушив на фронт, – розповідає Валентин.

Гвардієць виконував завдання на різних напрямках у Запорізькій та Донецькій областях.

– Через ворожі обстріли до наших позиції довелося йти пішки понад 5 кілометрів. По нам працювали міномети і дрони. Коли вже мали відходити, поряд зі мною розірвалася міна. Спочатку здавалося просто контузія, але, коли побачив кров, то зрозумів, що зачепило, – згадує нацгвардієць.

Не зважаючи на два відкриті переломи, поранення рук і ніг, мужній воїн, самостійно зупиняв кровотечу. Евакуювали бійця його побратими.

– Мене відтягнули метрів на 25. Почали шукати укриття. Після чергового влучання дрона прямо під ноги дивом залишився живим. Ми чекали евакуацію під обстрілами. Побратими весь час тримали мене при свідомості, – каже Валентин.

Спочатку бійця доставили до позицій сусіднього підрозділу. Там йому надали першу домедичну допомогу. Потім евакуювали до шпиталю.

Чоловік переніс важкі операції, зараз працює з реабілітологами. Сили гвардійцю додають рідні люди: дружина і маленька донька.

– Сім’я – моя опора. Саме заради них я пішов на фронт. Не хочу, щоб росія прийшла в наш дім. Я воював не тільки за себе, а й за дружину, за доньку, за всіх українців, – з гордістю каже гвардієць Валентин Чернятін.

Фото з допису