З окупації і полону – до нового дому, родини, роботи в поліції охорони Тернопільщини

Сергій Євженко – уродженець нині окупованого Азова Запорізької області. Першого ж дня окупації потрапив до російського полону й провів там понад три роки. Якби хтось йому тоді сказав, що виживе, замешкає в Тернополі, візьме собі за дружину тернополянку й працюватиме охоронником команди воєнізованої охорони батальйону поліції охорони Тернопільщини – не повірив би. Але життя непередбачуване, пише сайт Новини Тернопільщини.

Сергій – тракторист за фахом, був мобілізований у 2015 році й служив у зоні АТО в складі Збройних сил України до 2021-го. Починав у 43-тій бригаді, був бойовим медиком, згодом – механіком-водієм самохідної гармати «Піон». Демобілізовувався із 46-тої бригади, що тоді підпорядковувалася 54-тій.

Звільнившись із війська, поїхав до Маріуполя на роботу. Там його і застало повномасштабне вторгнення. Згодом з дому зателефонували і повідомили, що має з’явитися до військкомату.

«Додому я добирався вже між вибухами, наступного дня зібрав рюкзак,  виходжу з хати, а  там – двоє російських військових, – пригадує фатальний день Сергій. – Вони вже зайшли в наше село, оточили його. Я дивлюся – бронетехніка заїжджає. Повернувся до хати, заховав рюкзак, форму. Але вони все знайшли, і військовий квиток також. Мене «здала» сусідка. І не тільки мене, а всіх, хто воював за Україну, просто хлопці встигли виїхати».

Сергій Євженко потрапив до Борисоглібської виправної колонії. Родина дізналася, що він у полоні, лише через два роки його перебування там. Племінниця чоловіка оббивала пороги різних інстанцій, брала участь у всіх акціях, що мали на меті привернути увагу до необхідності визволення військовополонених – і врешті його звільнили. Через три роки і два місяці. Вже наприкінці терміну він отримав єдиний коротенький лист від сім’ї.

Після повернення в Україну і реабілітації Сергій приїхав до сестер, які ще в 2022-му переселилися до Тернополя. На пероні його зустрічали вони, найрідніші, й подруга племінниці Галина, котра торік улітку стала дружиною Сергія.

«Я молився там тільки про одне – щоб мої рідні встигли виїхати, – каже Сергій. – Бо коли мене взяли в полон, вони ще залишалися в селі. Я нічого про них не знав, але мене тримала мрія повернутися в Україну і побачитися з ними».

Нині Сергій поволі відновлюється від пережитого й досі йому стає ніяково від запитання «А як було в полоні?» Відповідь він воліє залишити при собі.

Управління поліції охорони в Тернопільській області