Європейська експертна дискусія в RSA «Європа під тиском». Тетяна Данилюк про досвід України
Повномасштабна війна Росії проти України змусила Європу по-новому осмислити саму природу безпеки. Сьогодні вона більше не зводиться лише до військових кордонів чи оборонних бюджетів. Фізична, цифрова та соціальна безпека дедалі тісніше переплітаються, формуючи єдиний простір стійкості демократичних суспільств.
У цій новій реальності особливого значення набувають позиції тих, хто поєднує український досвід війни з участю у формуванні політик на міжнародному рівні. Однією з таких фігур є Тетяна Данилюк — голова Комітету з міжнародних економічних відносин та співпраці Молодіжної ради при Міністерстві економіки України, юридичний експерт Молодіжної ради при Голові Верховної Ради України та помічник народного депутата.
За останні роки Тетяна Данилюк послідовно формує експертний профіль у сфері публічної політики. У структурі Міністерства економіки України вона очолює напрям міжнародних економічних відносин та співпраці в межах Молодіжної ради, працюючи з питаннями економічної стійкості, інтеграції України у європейські процеси та взаємодії з міжнародними партнерами.
Паралельно вона залучена до роботи Молодіжної ради при Голові Верховної Ради України як юридичний експерт, що дозволяє поєднувати нормотворчу логіку з аналізом політичних процесів. Цей досвід доповнюється роботою в якості помічника народного депутата — практичним рівнем участі у формуванні та супроводі парламентських рішень.
У січні 2026 року Тетяна Данилюк виступила на міжнародному заході «Europe Under Pressure: Navigating Physical, Digital, and Social Security» («Європа під тиском: орієнтація у фізичній, цифровій та соціальній безпеці»), організованому в Лондоні в експертному середовищі RSA Fellowship (спільнота членів RSA — Королівського товариства заохочення мистецтв, промисловості та торгівлі). Захід був присвячений тому, як війна, цифрові загрози та соціальні трансформації змінюють безпекову архітектуру Європи.
Важливо, що участь Тетяни Данилюк у цій дискусії мала інституційний, а не персональний характер. Вона була запрошена до панелі як голова Комітету з міжнародних економічних відносин та співпраці Молодіжної ради при Міністерстві економіки України, що визначило сприйняття її позиції як частини ширшого українського економічного та безпекового дискурсу. У такому форматі її виступ виходив за межі індивідуальної експертної думки й звучав як артикульована позиція нового покоління українських політичних та економічних акторів.
Тетяна Данилюк.
Відповідаючи на запитання: “Why should the treatment and integration of Ukrainians across Europe be seen not only as a humanitarian issue, but as a strategic investment in Europe’s future security?” (Чому ставлення до українців та їхня інтеграція по всій Європі мають розглядатися не лише як гуманітарне питання, а як стратегічна інвестиція в майбутню безпеку Європи?) Тетяна Данилюк наголосила, що мільйони переміщених українців є носіями унікального досвіду життя в умовах війни, кризової мобілізації та цифрової взаємодії. Їхня інтеграція в європейські суспільства посилює не лише економіки приймаючих країн, але й їхню довгострокову соціальну та безпекову стійкість.
На її думку, українці в Європі — це не тимчасовий виклик для систем соціального захисту, а людський капітал, здатний зробити внесок у розвиток демократій і протидію гібридним загрозам.
Інше ключове питання панелі стосувалося ролі українського громадянського суспільства: “How has Ukrainian civil society contributed to resilience and security during the war, and what lessons can European democracies learn from this experience?” (Яким чином українське громадянське суспільство сприяло стійкості та безпеці під час війни, і які уроки з цього досвіду можуть винести європейські демократії?)
У своїй відповіді Тетяна Данилюк підкреслила, що українське громадянське суспільство фактично стало додатковим елементом національної безпеки. Волонтерські мережі, горизонтальні ініціативи та цифрові платформи довіри забезпечили безперервність допомоги, координацію ресурсів і підтримку державних інституцій у критичні моменти. Саме цей досвід, за її словами, є цінним для європейських демократій, які дедалі частіше стикаються з кризами довіри та соціальної фрагментації.
Окремий акцент у дискусії було зроблено на ролі української діаспори: “How do displaced Ukrainians and the Ukrainian diaspora contribute to Europe’s democratic resilience and countering disinformation?” (У який спосіб переміщені українці та українська діаспора роблять внесок у демократичну стійкість Європи та протидію дезінформації?)
Тетяна Данилюк зазначила, що українські громади за кордоном стали важливими носіями правдивої інформації про війну. Через особистий досвід, публічні дискусії та громадську активність вони протидіють російським маніпулятивним наративам і зміцнюють інформаційну стійкість європейських суспільств.
Дискусія в Лондоні продемонструвала зсув у самому підході Європи до війни Росії проти України. Україна дедалі рідше розглядається виключно як країна, що потребує захисту чи допомоги, і дедалі частіше — як джерело практичного досвіду, який формує нове розуміння стійкості, безпеки та демократичної витривалості.
Європейська експертна дискусія в RSA «Європа під тиском». Тетяна Данилюк про досвід України.
У цьому контексті виступ Тетяни Данилюк був показовим. Український досвід інтеграції переміщених осіб, мобілізації громадянського суспільства, протидії дезінформації та збереження інституційної спроможності в умовах війни прозвучав не як винятковий кейс, а як модель, релевантна для всієї Європи.
Ключовий меседж, що проходив крізь її відповіді, полягав у простій, але стратегічно важливій тезі: безпека більше не є виключно функцією держави чи армії. Вона формується на перетині економічної політики, соціальної згуртованості, цифрової стійкості та здатності суспільств інтегрувати людей як актив, а не як ризик.
Для України це означає зміну ролі у європейському політичному просторі. Країна, яка тривалий час була предметом зовнішніх рішень, дедалі впевненіше стає співавтором нової європейської безпекової логіки. А участь українських представників у міжнародних експертних дискусіях — не символічний жест, а індикатор цієї трансформації.
Поєднання інституційної роботи в українських державних структурах із присутністю на міжнародних майданчиках, як у випадку Тетяни Данилюк, є не персональним досягненням, а частиною ширшого процесу — процесу, в якому Україна говорить із Європою не мовою прохання, а мовою досвіду, аргументів і стратегічних рішень.
