Нещодавно у Києві відбулася конференція випускників ізраїльської програми «Машав», у якій взяв участь і виконувач обов’язків завідувача кафедри екології та охорони здоров’я Західноукраїнського національного університету Леонід Бицюра. Довідавшись, що в Ізраїлі навіть із пустелі можуть зробити оазу, якщо цим займатися системно, і навпаки – якщо не займатися, то в Україні можна з чорнозему зробити пустелю, ми вирішили поспілкуватися з паном Леонідом, аби дізнатися, коли українська аграрна наука почне переймати ізраїльський досвід.

– Програма Машав – міжнародна програма МЗС Ізраїлю, яку фінансують із держбюджету і через яку вони передають певні сучасні знання особливо вразливим регіонам планети, – розпочав розмову пан Леонід. – Це країни Південної Америки, Африки, Азії та охоплена війною Україна. У нашій державі з діяльності Машав присутні два напрями – агрономічний і психологічний.

– Нас більше цікавить якраз агрономічний…

– Зрозуміло. Програма Машав працює вже майже 70 років. Мене ж найбільше зацікавила тематика водної політики, тобто питання, пов’язані з водністю, розпорядженням водними ресурсами і відповідно кліматичні проблеми. Оскільки в нас ще й відбуваються кліматичні зміни, водність в Україні дуже низька… Ми, до речі, за цим показником на останньому місці в Європі. А в ракурсі кліматичних змін буде змінюватися і аграрний сектор. Тому для мене цікавим був досвід Ізраїлю, бо вони живуть у набагато екстремальніших умовах. І в погодних реаліях, коли опадів недостатньо, завдяки своїм водоефективним технологіям вирощують такі врожаї, які нам і не снилися.

Крім того, я ще є представником Української водної асоціації і ми також працюємо над поширенням передових технологій. Адже у нашій державі фактично немає водоефективності, ніхто не веде 100-відсоткового обліку водокористування.

– А чому в Україні, такій багатій на воду, як Ви кажете, водність найгірша в Європі? 

– Це складно уявити, адже кругом бачимо воду. По-перше, це залежить від річкової мережі. У нас тисячі річок, але малих і які часто пересихають. У будь-якій екосистемі залишається певний простір для відновлення. Наша національна екосистема така, що ми не залишили природі достатньо простору, аби вона відновлювалася. Ми ж масово осушили болота, а розорюваність земель – одна з найвищих у світі. У 2022 році була прийнята водна стратегія України, в якій було передбачено зменшення відсотка розорюваності. Такі плани запропонували екологи, але аграрії та мінАПК на це очевидно не звертали уваги. Тобто на той момент питання не було узгоджене.

Внаслідок війни і захоплення територій, замінування, з обробітку випало багато земель. Тому перед державою постала інша дилема: зменшувати площі обробітку, аби збільшити водність, чи тримати обробіток на тому ж рівні, аби зберегти продовольчу безпеку. Звичайно, безпекові питання завжди будуть у пріоритеті.

Ще дуже важливою є проблема обліку. Якщо вона розвʼязана на рівні обласних центрів, то на рівні сільських громад  та АПК – зовсім ні. Цілі регіони споживають воду неконтрольовано. І нині основне завдання – пониження водоємності національної економіки. Йдеться про обсяг води, витрачений на одиницю валового внутрішнього продукту. Аби ми розуміли різницю між нами і, наприклад, поляками, то вони використовують воду в три рази раціональніше. А Великобританія – в 10 разів.

– Як же спонукати, скажімо, аграріїв менше і раціональніше використовувати воду? 

– Два нещодавні національні форуми стосовно використання води, а також офіційні особи Мінекології, МінАПК, державних агентств меліорації та водних ресурсів визнають, що втрати води у нас – 40 відсотків. Тобто основне завдання з підвищення раціональності використання води – зменшення її нераціональних втрат.

Чому всі нині займаються водою, відбулася хвиля прийняття водних стратегій у багатьох країнах Європи і навіть США? Людство зрозуміло: є проблема. Вона виникає внаслідок кліматичних змін і відображатиметься через АПК на рівень виживання від нестачі продовольства. Прогноз інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук свідчить, що фактично половина України, тобто весь Південь, більша частина Східної і Центральної України вже до 2100 року житимуть в умовах постійної екстремальної посухи. І якщо ми хочемо втримати свій аграрний потенціал, нам потрібно змінювати культури, які будуть менше потребувати води, але водночас збільшувати раціональність використання водоресурсів. За прогнозами, вже через десятиліття такі овочеві культури, як, наприклад, столовий буряк, на Сході та Півдні України рости не зможе, він буде культурою тільки Західної України.

– А які культури буде проблематично вирощувати на Заході України? Я читав про огірки, картоплю… 

– Так, картопля, помідори, кабачки, огірки – все, що потребує рівномірного водного режиму. Окремі наші аграрії вже працюють над цією проблемою. Знаю таких і в нашій області, які побудували чи будують власні лагуни для збору дощової води (переважно це стосується фруктових садів). Тобто вони перехоплюють вологу, яка збирається у вигляді опадів. І ще плюс у тому, що та вода нагрівається і стає оптимальною для поливу насаджень.

– Знаю, що сільгосптовариство «Вікторія» неподалік Тернополя має лагуну і всі овочі у них під крапельним поливом… Але повернемося до зустрічі в Києві з представниками Ізраїлю. Наскільки ця зустріч є корисною у ракурсі українського агросектору? 

– Якщо говоримо про агропромисловий сектор – це віддзеркалення тих кліматичних та екологічних проблем чи особливостей, які маємо в нашій державі. Друге – це певний прогноз і модель, що будемо робити через 10–20 років. І всі ці проблеми обертаються навколо збільшення ефективності водних ресурсів і зменшення їх втрат. Якщо кліматичні прогнози здійсняться, приклад таких країн як Ізраїль чи Фінляндія, навіть Південна Корея і Японія, які є найводоефективнішими, стане життєво необхідним для України. Ці країни є реальними лідерами у світі з водокористування. Чому максимально цікавий приклад Ізраїлю? Тому, що ця країна в пустельних умовах може вирощувати кілька урожаїв на рік у контрольованих умовах водного стресу. На їхній агросектор працюють мільйони датчиків. І вони знають, що у них росте, як росте, намагаються забезпечувати плавність реагування рослини на водний чи тепловий стрес. І саме цьому в них потрібно вчитися. Продовжуючи про водоефективність, скажу, що Ізраїль уже більш як 5 років не бере воду зі свого найбільшого водного об’єкту – Тиверіадського озера, про яке ми більше знаємо з Біблії як Галілейське море. Це озеро слугує головним резервуаром для національного водогону. Відповідно, 5 років ізраїльтяни не беруть звідти воду – дбають про нащадків, що залишать їм у спадок. Мало того, тепер вони вже очищені води закачують у свердловини і в такий спосіб створюють водний запас для національних потреб.

– Через наукову специфіку Ви більше цікавитеся раціональним використанням води. А тернопільських аграріїв більше цікавить урожайність. Як це поєднати?  

– Я займаюся не лише теоретичною складовою, а також працюю в АПК із рослинництва і тваринництва. Займаюся технологіями регулювання родючості, ремедіації ґрунтів (ремедіація – процес виведення забруднювачів із навколишнього середовища, зокрема з ґрунту, підземних, поверхневих вод та атмосфери з метою захисту здоровʼя людини та довкілля – авт.). Те, що більшість українських агрономів зробила з ґрунтами останніми 30–50 роками  унаслідок безконтрольного внесення добрив та архаїчного  розуміння предмета – це жах! От ми якраз і займаємося тими ґрунтами, зменшуємо їх деградацію та повертаємо землі родючість. І мене дуже тішить, коли аграрії розуміють трохи ширше, ніж те, що їм треба вигодувати порося чи досягти певної урожайності. Радує, коли вони розуміють, що буде з ґрунтом у перспективі хоча б 2–5 років. Нині є чудові технології підвищення засвоюваності кормів у тваринництві. Аби раціональніше використовувати корми і воду. Нині є класні технології підвищення ефективності мінеральних добрив…

– Аби їх просто не змивало в річки, водойми, не отруювало воду?

– Так, це величезна проблема. В Україні про азотне забруднення тепер мовчать, але це обговорюється на рівні світової наукової тусовки. Адже азотні добрива не засвоюються на 100 відсотків, а приблизно на 30. Куди дівається решту? Правильно, змивається у воду, забруднює її, а через відповідні сполуки – і повітря. Науковці і практики звернули увагу, що сполуки азоту набагато складніші для парникового ефекту, ніж вуглекислий газ. Тому за співвідношенням шкоди для клімату (а це основний ресурс, який має людство) азотне забруднення набагато небезпечніше, шкідливіше, ніж забруднення вуглекислим газом.

Кожен раз, коли спілкуюся з аграріями, переконую, що є нині технології, на які потрібно звертати увагу. Але проблема в тому, що такі технології – вища математика в органічній хімії, яку пересічний зоотехнік, агроном не вміє ні пояснити, ні освоїти.

– Якщо я правильно зрозумів, аграріям бракує сучасних агрономів, зоотехніків. У Києві Ви говорили, що на основі ізраїльських рішень у сфері технологій та екології ЗУНУ модернізував деякі навчальні курси. Тобто  чи готуєте Ви спеціалістів для села, які враховуватимуть вже сучасні технології? 

– Це наше життя. Адже для нас агросектор – найпривабливіший сектор за капіталізацією, можливостями, коштами, робочими місцями, податками тощо. На основі отриманого досвіду колектив нашої кафедри модернізував навчальні курси «Екологічні інновації», «Екологічне управління», «Основи військової екології», «Проєктування природоохоронних споруд та заходів», «Техноекологія та промислова екологія», інше. Запроваджено новий напрям магістратури. Модернізовано лабораторію хімічного аналізу та досліджень навколишнього середовища, створено систему локального екологічного моніторингу кампусу ЗУНУ, ведеться проєктна робота у напрямах біоенергетики, впровадження технологій ремедіації ґрунтів, повоєнного відновлення довкілля, дослідження теми використання інструментів машинного навчання та штучного інтелекту для завдань водоефективності, експериментальної діяльності із використання екологічних технологій в АПК і виробництві…

АПК Тернопільської області – унікальний. Я спілкуюся з багатьма аграріями в Україні і бачу, що вони інтелектуально і методологічно розвиваються. Деякі великі агропідприємства вже використовують навіть штучний інтелект, аби змоделювати внесення добрив на різні земельні масиви. Адже кожен земельний масив відрізняється він іншого. Порівнюючи, скажу, що ізраїльтяни навіть в одній теплиці ставлять на кожні 200 кв. м точки збору інформації, хоча, здавалося б у всій теплиці приблизно однакові умови. Але вони мають точні дані, аби покращувати контрольованість процесу.

– У нас це поки що нереально, бо дуже дорого…  

– Так, дорого, але насправді такі датчики вже почали ставити і в нас. Наприклад, датчики, які визначають тиск судинної рідини рослин у теплицях. Для того, аби бачити онлайн наскільки температура та волога впливають на листочок, чи рослина відчуває стрес? Якщо вона починає його відчувати, відповідно порушується вся техніка продуктивності культури.

Також знаю, що відоме товариство «Україна» з Підволочищини використовує спеціальну ізраїльську технологію з відстежування здоров’я телиць. На стадії апробації певних технологій нині перебуває компанія  «Агропродсервіс». Вона тісно контактує з місцевими  науковцями, які мають доступ до серйозної інформації.

А я, до речі, працюю не лише з Ізраїлем, але й з Массачусетським технологічним інститутом із США. Це один із найкращих у світі технічний університет, річний бюджет якого – 23,5 млрд доларів. Там перевіряють технології на предмет їхньої життєздатності. І ми в ЗУНУ вже теж маємо лабораторію для аналізу води, облаштовуємо лабораторії для дослідження повітря та якості ґрунтів.

– Розкажіть детальніше про розробки ЗУНУ стосовного повоєнного відновлення ґрунтів і довкілля…

– У нас в Навчально-науковому інституті інноватики, природокористування та інфраструктури діє кілька проєктів, які націлені, наприклад, на енергетичні рослини, енергоефективність, кліматичні зміни. Ми працюємо над перевіркою технологій для ремедіації ґрунтів, тобто відновлення після певного антропогенного впливу. А це може відбуватися через військові дії, неправильний обробіток чи внесення добрив, неправильну механізацію чи техніку обробітку ґрунту тощо. Після того, як цей ґрунт став проблемним, шукаємо технології, що з ним робити, як повернути до життя, підвищити його здатність до родючості.

Ми працюємо над конкретними методами. Це технології, які допомагають відновити структуру ґрунту, його життя на мікробіологічному рівні і… зменшити неефективне використання добрив. Дуже важливо, що ми здійснюємо лабораторний супровід технологій, бачимо, з чого починається розвʼязання проблеми і до чого доходимо в кінцевому підсумку.  Стежимо за позитивною динамікою.

– Пане Леоніде, у плані відновлення ґрунтів, води, повітря Ви песиміст чи оптиміст? 

– У нас просто не залишилося іншого виходу, ніж удосконалюватися. Кожен на своєму робочому місці. Вивчаючи досвід Ізраїлю, я прийшов до висновку, що ми насправді дуже сильні. А тим більше теперішня війна нас дуже протверезила і вивела зі стану сонного спокою. У такому стані українці здатні творити дива.

Василь Томин, “Сільський господар”

На світлинах: Леонід Бицюра під час виступу на конференції випускників ізраїльської програми «Машав»; Надзвичайний і Повноважний Посол Держави Ізраїль в Україні Михаель Бродський із Леонідом Бицюрою.