Територіальна реформа потрібна, вона назріла давно і, слава Богу, що вона відбулася! Від неї будуть як негативи, так і позитиви. З цього приводу є різні думки, але загальна мета реформи – це віддати владу на місця людям, покращити їхні умови життя, створити можливість управління на місцях, так як це є в Польщі, Угорщині, чи в будь-якій європейській розвинутій країні. І в цьому напрямку відбувалася реформа.

Спочатку як добровільне об’єднання в громади, потім вже примусово. Звичайно, хотілося б, щоб реформа відбувалася швидко, щоб була визначені схема гри, прописані чітко правила і відбулася в найкоротші терміни. На жаль, вона тягнеться з 2014 року. У 2015 році в нас була створена Золотопотіцька громада. Потім утворилася Трибухівська об’єднана громада, яка фактично є останньою добровільно об’єднаною громадою, що створилась у нашій місцевості. Після чого, владою було прийнято рішення про примусове об’єднання в усій Україні. Хто від цього ж виграв? Звичайно – ті громади, які утворилися першими, мали величезну підтримку з боку держави, різних фондів, урядових програм. Дуже багато було різних програм та підтримки з боку Європейського союзу, США та інших держав. Це були: фінансова допомога на розвиток інфраструктури громад, благоустрою; будівництво, ремонт навчальних закладів, закладів культури та інших об’єктів; надавалася допомога по навчанню персоналу, юридичний супровід. Одним словом, було витрачено та освоєно колосальні об’єми коштів та ресурсів для розвитку цих громад. Цим шансом скористалися також ті громади, які в останню чергу самостійно об’єдналися, в тому числі й Трибухівська громада.

Тодішньому керівництву Бучацької районної ради було не на руку створення Бучацької об’єднаної громади, оскільки хотіли досидіти свої терміни в теплих, комфортних, ситих кріслах, звично проїдаючи бюджетні кошти.

Щодо питання Бучацького району як такого. Спочатку Тернопільською обласною держадміністрацією було запропоновано ідею розподілу області на три райони. Мене, як депутата обласної ради та патріота свого краю, обурила така позиція і я у розмові із тодішнім головою Барною Степаном Степановичем пояснював, що Бучач – це місто, котре одне із перших отримало Магдебурзьке право; це вузол, через який іде сполучення між Івано-Франківськом та Тернополем; є важливим історичним містом зі своїми традиціями, економічними та соціальними зв’язками. На той період мені навіть не вірилося, що нам не вдасться переконати тодішнього губернатора, і Бучацького району не буде.

Одним з аргументів проти Бучацького району – відсутність госпітального округу, де лікарня розміщена некомпактно, корпуси та відділи розкидані по різних районах міста. Мною була надана пропозиція директору Бучацького ПТУ №26 Бугаєнку Володимиру Анатолійовичу про розташування лікарні на місці училища, а його (училище), перенести в один із корпусів Бучацького агроколеджу Подільського ДАТУ, який фактично не має навантаження і має вільний корпус. Володимир Анатолійович обговорив цю пропозицію з колективом. На загальних зборах було прийнято позитивне рішення. Це дуже вольове, патріотичне та виважене рішення, за що хочу висловити подяку йому особисто та колективу ПТУ загалом. Таким чином, ми знайшли шлях створення єдиної лікарняної системи, з подальшим наповненням її сучасним обладнанням та можливістю створення на її базі госпітального округу. Звісно, для цього потрібні були кошти. За підрахунками, на той час це складало близько 40 мільйонів гривень. Я особисто, незважаючи на величезний кредитний портфель, який обслуговується, готовий був забезпечити фінансування в розмірі 10 мільйонів гривень. Якусь частку, можливо, взяли б на себе інші місцеві підприємства та підприємці. Інше фінансування планувалося здійснити за кошти, які виділяв на область Фонд регіонального розвитку, адже тоді від нього в область приходили кошти в розмірі 500-600 мільйонів. Обласною адміністрацією така ідея розглядалася і була прийнята. Залишилося погодити створення госпітального округу з Міністерством охорони здоров’я. Завдяки нашому депутату Миколі Люшняку та послу Канади в Україні Роману Ващуку (вихідцю з Бучаччини), відбулося декілька зустрічей з міністром охорони здоров’я — Уляною Супрун. Чесно скажу, не прості були зустрічі, але, за результатами перемовин, вона дала добро на створення Бучацького госпітального округу.

Ми зібрали актив міста, представників Бучацької та Монастириської державних адміністрацій (загалом 12 осіб), в присутності яких відбулася зустріч з головою Тернопільської обладміністрації Степаном Барною, де він при всіх пообіцяв, що Бучацькому району — бути! Начебто все пішло в правильному руслі, але, на жаль, голова адміністрації на словах сказав одне, а на ділі зробив інше. Величезне розчарування в нас викликала поява перспективного плану, в який включений Бережанський район замість Бучацького. Аргументував Степан Барна це тим, що не може в області бути п’ять районів, бо на Бучацький не вистачає населення. Мною були проведені перемовини із Золотниківською ОТГ про вхід в Бучацький район, частиною сіл Чортківського, Теребовлянського та Підгаєцького районів. Але через потужний вплив тодішніх посадових осіб Тернопільської обладміністрації, які є вихідцями з Бережан, в перспективний план був включений не Бучацький, а Бережанський район. Коли на засіданні обласної ради депутат від БЮТ Пінь Михайло виступив проти розірвання території Зборівського району на три частини через економічні, інфраструктурні, історичні зв’язки, я також пояснював голові адміністрації, що не можна рубати здобутки, установлені часом. Ще за часів Австрійської імперії було вивчено ситуацію, встановлено кількість повітів. Створений адміністративний поділ, згідно з яким йшов подальший розвиток нашої місцевості: сформувалася сітка доріг, комунікацій державних установ, людських стосунків та устрою життя. В тому числі серед цього устрою був і Бучацький повіт. На жаль, він поступив по іншому. Степан Барна заявив, що за перспективний план, в якому немає Бучацького району, а є Бережанський, проголосували депутати обласної ради. На моє запитання до депутатів хто саме голосував за рішення про створення чотирьох районів – ніхто не підтвердив факту свого голосування. Тобто, не було такого голосування і таке рішення було сфальсифіковано! Тому, в знак протесту, я склав свої депутатські повноваження, оскільки не міг більше бути частиною тієї депутатської фракції, якою керував Степан Барна. Шкода, що мене не підтримав і не склав свої повноваження депутат обласної ради Ігор Леськів, який на той час був головою однієї із депутатських комісій. Мабуть, мав свої інтереси та вигоди з цієї посади. Мені дуже прикро, що в той час, коли я робив усе для збереження Бучацького району, голова районної ради Віталій Фреяк, за вказівкою Степана Барни, проводив політику ліквідації добровільно створених Трибухівської та Золотопотіцької громад, щоб створити одну велику Бучацьку громаду — це робилося спеціально тому, що в межах району не могло б бути однієї громади.

Після виборів президента помінявся голова адміністрації. Ми бачили готовність співпрацювати, але змінити ситуацію в користь існування Бучацького району було вже запізно, оскільки попередньою адміністрацією все було підготовлене так, щоб не залишився Бучацький район. Максимум, що нам вдалося – це аргументувати недоцільність існування Бережанського району, при відсутності Бучацького.

Хотілося б подякувати усім небайдужим хто брав активну участь у збереженні району. Реформа пройшла і на цей момент ми вже цього не змінимо, тому потрібно нам усім разом прикласти максимально зусиль для того, щоб людям було комфортно жити на Бучаччині, а місто Бучач розвивалося та підтвердило свою історичну значимість та самобутність!

Я як депутат обласної ради, як аграрій, як підприємець, буду старатися зробити для цього все, що можливо в моїх силах.

Петро Гадз