Вони народилися у різних кінцях України в 2011 році з різницею у кільканадцять днів: Іванко прийшов у світ 4 листопада, Андрійко – 13 грудня. Перший – в одному з пологових будинків Миколаївщини, другий – у Тернополі. Спільною у долі цих немовлят стала біда: хлопчики народилися без рук і ніг і від них відразу відмовилися рідні батьки. Та знайшлися ті, хто замінив їм найрідніших людей…

Ендрю-Андрійкові змінили вже п’ять пар протезів

18-річна мама Андрійка відмовилася від нього в Тернопільському пологовому будинку № 2. Долею немовлятка-відмовника, яке прийшло у цей світ у день святого Андрія, почали опікуватися небайдужі люди. Про хлопчика постійно дбали, а ще посилено шукали  батьків, поширивши його фото по всьому світу. І сталося диво: у 2013-му про незвичного малюка дізналося американське подружжя Рейнолдзів, яке на той час не мало своїх дітей, але вже всиновило двох особливих українських діток з Луганщини. Келлі і Езра з міста Чаттануга штату Теннессі працювали у спеціальній школі для дітей з різними вадами й займалися волонтерством. І саме тоді, коли вони прийняли рішення про всиновлення тернопільського хлопчика, дізналися, що Келлі вагітна. Хоча лікарі практично не давали їй шансів на материнство. Так, очікуючи свою дитину, Рейнолдзи влітку 2013-го всиновили не лише Андрійка, а й хвору на синдром Дауна тернопільську дівчинку Катю, яка жила у Петриківському інтернаті й у якої є рідні бабуся і тато.

Тепер  Рейнолдзи – багатодітна родина, де виховується шестеро діток, з них четверо прийомних. Небайдужі тернополяни постійно підтримують зв’язок зі США. Прийомні батьки в соцмережах розповідають, як розвивається особливий хлопчик, виставляють багато фотографій. І на всіх знімках він випромінює щасливу посмішку. Нині він уже школярик, добре вчиться, гарно малює й живе повноцінним життям здорової дитини. Як і всі хлопчики, любить футбол, боротьбу і навіть грає у бейсбол. Мама повідомила, що за ці роки йому змінили п’ять пар протезів, бо він дуже швидко росте. Андрійко освоює протези, бо, як написала мамина сестра Мег, «він такий високий з ногами. І для нього це так важливо бути високим. Мені він вже до грудей, бабусі, яка у візку – до очей. Хочеться плакати, коли подумаю, скільки він вже пережив…» Не так давно хлопчик дізнався, що усиновлений. І батьки пообіцяли, коли підросте, привезти його на  батьківщину, в Україну. Але української мови  Андрійко, на жаль, не знає…

Із сиротинця – у… сиротинець

Трохи інакше склалася доля Іванка з Миколаївщини. Його батьки з нетерпінням чекали свого первістка. Вагітність протікала нормально, і лікарі на УЗД не побачили жодних відхилень у розвитку дитини. Після пологів їх приголомшили новиною: синочок народився  без обох ручок і ніжки. У шоковому стані вони написали відмову. Хоча до останнього жевріла надія, що згодом батьки одумаються і заберуть хлопчика. Але дива не сталося. Перші місяці свого життя незвичайне немовля прожило в Миколаївському будинку малюка «Червоне сонечко». Його головний лікар Ольга Литвинова з такою патологією розвитку зіткнулася вперше за тридцять років роботи. Та в цьому сиротинці Івасику судилося пробути недовго. Вже через чотири місяці після народження ним зацікавилися всиновителі. Це була молода пара з Канади. І тоді ж бажання всиновити хлопчика висловив настоятель Свято-Вознесенського Банченського чоловічого монастиря УПЦ (неподалік Чернівців) владика Лонгін або ж отець Михайло Жар, відомий в Україні всиновитель та опікун дітей-сиріт, Герой України.  Служби з усиновлення віддали перевагу йому. Отець приїхав  у будинок маляти забирати хлопчика з цілою делегацією. «Я знаю, що до мене дитину хотіли забрати іноземні усиновителі. Однак я вирішив, що Іванко повинен залишитися на Батьківщині, бо тут його чекає моя дружна, велика родина, яка замінить йому все, чого позбавила доля», – пояснив він своє рішення. І пообіцяв, що вже восени  хлопчику мають  підібрати протези. А якщо буде потреба, то Іванка  готові лікувати за кордоном. Бо небайдужі люди з усього світу надсилають кошти на протези для нього.

На той час у сиротинці при монастирі виховувалося 300 дітей. Одним із вихованців  цього елітного центру став Іванко. Елітного, бо таких умов у державних соціальних установах для інвалідів не зустрінеш. Всеукраїнський реабілітаційний центр для дітей з інвалідністю «Віра, надія, любов» фінансується  не лише державою, а й українськими олігархами. Тут полюбляв бувати колишній президент Віктор Янукович зі своїми регіоналами, і навіть патріарх РПЦ Кіріл. Та й тепер не забувають навідуватись опозиційні політики з колишніх. Вадим Новінський, до прикладу, у 2018 році зі свого благодійного фонду на цей центр пожертвував 18 мільйонів гривень.

Свічку у церкві ставить… ніжкою

– Іванко – наш улюбленець. Він дуже талановита й розвинута дитина. Ви б чули, як він співає і грає на синтезаторі. Виступав нещодавно на сцені палацу «Юність» в області. Вчиться гарно, за спеціальною програмою. Пише, малює, сам їсть, навіть дітей в палаті може нагодувати. І все робить своєю єдиною ніжкою. І свічечку в церкві ставить. Будемо мати другого Ніка Вуйчича (всесвітньо відомий християнський проповідник, який народився без кінцівок і досяг неймовірних успіхів у житті – ред.), – розповіла нам по телефону директорка центру Тетяна Жибчин.

– А що з протезуванням? – поцікавилася я.

– Протезуванню він не підлягає. У нас двоє таких діток. Ще є один уже дорослий хлопець без верхніх кінцівок. Протезами при таких патологіях користуватися важко. Одна справа, коли кінцівки ампутовані й вони мають м’язову пам’ять. А тут все інакше. Ми вчимо таких дітей максимально використовувати своє тіло, щоб адаптуватися в середовищі.

– Але такому ж хлопчику з Тернополя без обох ручок і ніжок у США вже чотири чи п’ять разів робили протези. І він вчиться ходити…

– Не знаю. Можливо, там у них є якісь державні реабілітаційні програми. Та й залежить багато від самих кінцівок. За що зачепити той протез? Він не буде функціональним. Хіба що для декорації. З мого досвіду реабілітації таких діток це неможливо. Думаєте, Нік Вуйчич не зробив би собі протези, якби це було можливо?

Ще маленьким Іванка обстежували українські спеціалісти, і їхній висновок був невтішним: єдина ніжка хлопчика позбавлена тазостегнового суглоба і не зможе повноцінно розвиватися й функціонувати. Тому після досягнення однорічного віку дитині в Харківському інституті протезування мали виготовити тимчасові стимулюючі опорні протези рук і ніг. Для цього пропонували ампутувати єдину кінцівку, але владика Лонгін не дав згоди на це: «Якби ми відібрали у нього ніжку – це єдина надія, яка у нього є, то вчинили б погано. Потім будемо радитися з іншими інститутами, поїдемо в Німеччину. Якщо нам скажуть, тоді й будемо приймати рішення». Чи консультували хлопчика закордонні спеціалісти – наразі невідомо. Але функцію його рук продовжує виконувати єдина ніжка. Може, у його випадку справді протезування неможливе, бо верхніх кінцівок у хлопчика немає фактично до плеча, тобто так само, як і в Ніка Вуйчича. Тому він справді може повторити долю всесвітньо відомого проповідника, який став успішною людиною і батьком чотирьох дітей. Але… Нік виріс у своїй сім’ї з люблячими мамою і татом, а не в інтернаті, хай навіть і елітному. Ні гарні палати, ні сучасні меблі, ні найкращий догляд не можуть замінити дитині родинне тепло. Може, тому на фотографіях Іванко, на відміну від Андрійка-Ендрю, майже не посміхається, а в його оченятах стільки  смутку… Якби у них заглянула та, яка подарувала життя, але не відважилася нести свій батьківський  хрест. Не  знаю, чи витримало б її материнське серце. Де живе мама Іванка – в інтернаті знають. Якби вона захотіла побачити свого хлопчика, були б тільки раді…

Ніна РОМАНЮК