Уже змалку вона відрізнялася поміж ровесниками бажанням охопити чим ширше коло захоплень. Від п`яти років займалася в клубі аеробіки «Наталі» та ансамблі танцю «Джерельце» під керівництвом крутих хореографів Наталії Гребенюк і Марини Євсюкової. Старший на два роки брат записався до спортивної школи на легку атлетику до маститого тренера Валерія Большакова – вона за ним. Плюс малювала, писала вірші, навчилася в`язати.

Пророцтво чи гени

Навчалася у ЗОШ № 2. З вдячністю згадує першу вчительку Світлану Григорук, класного керівника Оксану Фаріон. Вчительку англійської мови Ольгу Мудру, яка з початкових класів привила любов до іноземної і зацікавила в її вивченні.

А педагог Олександр Захарчук став особою справді знаковою в долі дівчинки. Зауважив якось, що з неї вийшов би непоганий адвокат.

Немов напророчив майбутній фах, пов`язаний з правознавством, юриспруденцією та криміналістикою. Або ж «спрацювали» гени. Адже дідусь Тамари з маминого боку Василь Степанян років з тридцять назад був відомим у Чорткові слідчим.

Хтозна, який фактор став визначальним. Після закінчення школи із золотою медаллю вона слідом за братом вступила на бюджет до Одеської юридичної академії на відділення «Прокуратура і слідство». Навчалась на підвищену стипендію. А вже через рік разом з сім`єю виїхала до США.

Шлях у криміналістику

Ділиться:

– Було дуже нелегко, особливо морально. Спочатку треба було зрозуміти, в якому напрямку рушати. Досконало вивчати англійську розмовну – з письмовою був порядок. Використовувати всі шанси, які дає країна. І при цьому працювати.

Добре, що ще в роки шкільництва тодішній директор Богдан Войтович навчив дівчину дивитися на світ з позитивного боку: велику проблему змінювати на маленьку.

Після кількох тижнів навчання в ESL-класі подала заяву на вступ до коледжу з напрямку «Кримінальне правосуддя», здала тести і вступила.

Деталізує:

– Була вражена і самим процесом навчання, і ставленням викладачів до студентів – абсолютно на рівних, з готовністю допомогти. Це сприяло і захоплювало. Коли бувало важко, хотілося все кинути і повернутися додому. Але друзі – вірні та віддані – повертали мене на землю. Мовляв, ну, повернешся, ну, відпочинеш, а далі що?

Армійський гарт – не завада

Під час навчання в коледжі якось на одному ярмарку робіт зустрілась з армійським рекрутом, який запропонував ознайомитись з військовими професіями. Після здачі тестів підписала контракт до резерву армії терміном на шість років. Пояснює:

– Захотіла мати військовий досвід, який би допоміг в подальшій роботі.

Одночасно проходила військову підготовку і навчалась в коледжі. На півроку була відправлена на активну службу, де довелося досконало оволодіти англійською за короткий час.

Батьки були присутні на складанні донькою військової присяги – в гарнізоні штату Північна Кароліна.

Доля звела з Крістофером

Коледж закінчила з відзнакою. За цей час зустріла майбутнього чоловіка Крістофера Чіка. Він служив офіцером поліції. Освідчився, коли закінчувала коледж.

Ділиться сокровенним, тим, що можна винести «на люди»:

– Одружилися у Лас-Вегасі, що властиво американським сім`ям, там проходила церемонія. А потім – відзначення в сімейному колі, просто і скромно, що теж типово для американської молоді.

Поліцейська академія. Що далі?

Далі вступила до поліцейської академії. Там навчали самооборони, професійного спілкування, екстремальної їзди, стрільби, відпрацьовували різні сценарії можливих ситуацій. У групі з понад двадцяти студентів було лише двоє дівчат, які змогли вступити і пройти фізичний тест. Тамарі це вдалося завдяки належній військовій підготовці у складі армії.

Розповідає:

– Коли навчання підходило до кінця, почала подавати заявки на роботу в поліцію. Це теж зайняло немало часу. Знову – фізичний, письмовий, психологічний тести, співбесіда. На ту дільницю було аж 36 бажаючих. Мені пощастило: успішно пройшла всі етапи і потрапила на стажування.

А день 5 серпня для Тамари Чік став доленосним. Отримала поліцейський значок і документ, що засвідчує її статус офіцера поліції. Церемонія відбувалася в мерії, в присутності рідних, яких запросили ще й на екскурсію до поліцейського відділку.

Наразі дівчина служить в поліції штату Вісконсин. Продовжує військовий контракт – щомісяця їздить на військові тренування від двох днів до тижня часу. І вчиться далі. Тепер вже – в Американському військовому університеті за напрямком «Цифрова криміналістика».

– Армія теж дала мені надійних друзів, – ділиться щиро.

Як виручає тил

Одне з улюблених хобі 23-річного офіцера поліції – малювання. Старт йому колись дала керівник студії Чортківського ЦНТТДУМ Ярослава Дудяк. Тамара досі малює всіма засобами – від олівця до фарб. Найбільше пейзажі. Вдома – кімната-майстерня, де книги, картини, малюнки. Активно займається спортом, ходить в тренажерний зал.

Снаги додає підтримка рідних – батьків, брата Василя. А ще – бабусі Тамари з Чорткова та бабусі Чеслави із Заводського, хресних батьків. Багатьох друзів, чиє тепло відчутне і через океан. Як-от Насті Рижевської, з якою дружать понад двадцять років.

Спрагло живе новинами рідного Чорткова, його розвитком, оновленням.

Усміхається:

– Інтернет завжди під рукою!

Чоловік Кріс теж цікавиться історією України. Дуже хоче побачити батьківщину дружини на власні очі.