Віталій Мариновський, 35 років. Вищу освіту здобув на юридичному факультеті Тернопільського економічного університету. Ступінь магістра права у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. З 2004 року – директор будівельної компанії “ВВС-Буд“. Голова громадської організації “Молода генерація».

«Ви або займаєтеся бізнесом, або робите, що хочете і відразу змінюєте прізвище…» Цю розмову з батьком пам’ятаю досі. Тепер вдячний за це. У нас з братом тоді був юнацький максималізм, без твердого батьківського кулака ніяк. Батько для синів – авторитет.

Перші гроші заробив у 13 років. Працював у нашому ресторані «Максим». Допомагав закупівельнику купувати продукти. Щоранку приходив на роботу о 7 ранку і ми вирушали на закупи. Він навчав як правильно вибирати фрукти та овочі. За мою роботу батько пообіцяв заплатити  100 доларів. Але  грошей я так і не отримав. Він купив мені кросівки за 30 доларів і сказав, що це моя зарплатня. Я тоді дуже засмутився. Але наступного року ситуація повторилася аналогічно. Так тато хотів навчити цінувати речі, зароблені власною працею.

У нас із братом Максимом різниця в один рік і вісім місяців. За характером він більш жорсткіший, як тато, а я навпаки – лояльніший. Від батька успадкував любов до футболу, він у минулому голова обласної Федерації футболу та підприємницьку жилку. Від мами – вміння любити людей і цінувати друзів.

Хочу жити в Україні. Тут я народився і тут мій дім.

Вдома маю дві собаки. Бігля кличем Баунті, а французький бульдог у нас Теодор. Це як молодші члени сім’ї. Дві собаки – два різні характери. Вони завжди відчувають мій настрій.

Найбільше не люблю брехні і несправедливості. Вважаю, що  кожен врешті-решт отримає те, на що заслуговує. Людина якщо працює, вона повинна заробляти. Якщо людина обманює і лукавить – так саме її життя має навчити…

Добрі справи люблять  тишу. З початком пандемії  у мене протиріччя переконань. Зараз такий час: мусиш заявляти про волонтерську діяльність, щоб решта брали приклад.

Не раз допомагав друзям. Особливо, коли вони розпочинали бізнес, або переживали важкі часи, коли могли все втратити. Інколи розумна порада – важливіша за гроші.

В жінках найбільше ціную розум і сильний характер.  Не люблю байдужість та мовчання

У мене в житті є два улюблені види спорту – вільна боротьба і футбол. Був призером чемпіонатів України з вільної боротьби. Але в 20 років заняття покинув. Пізніше дуже пошкодував про це. Можливо, не вистачило серйозного тренерського плеча, який би змусив повернутися в спорт.

Футбол – наше сімейне захоплення. Досі граю в футбол з друзями, виступаємо у складі команди «Бровар+». Мій 13-річний син – затятий футболіст, він грає за команду ДЮСШ-2006.

Вболіваю за «Шахтар». Якщо брати іноземні команди – за «Барселону». Улюблені футболісти  – Олександр Зінченко, Ліонель Мессі  та Кріштіану Роналду. Вони – взірець того, як досягти успіху своєю працею та наполегливістю.

У Тернополі планую зорганізувати футбольну академію. Її аналогів немає в Україні. Радію, що мою ініціативу підтримали в міському управлінні спорту та фізичної культури. Карантин трохи завадив нашим планам, але ми продовжуємо роботу. Буде дуже цікавий проект.

Палити кинув заради сина. Два роки тому я лежав з ним лікарні і, як звично, виходив на перекур.  Його це дуже дратувало. Тоді я пообіцяв Артемові, що коли його випишуть з лікарні, відразу  кидаю палити. З тих пір як відняло, до цигарок байдужий. Алкоголю теж не вживаю.

Три дні можу обійтися без їжі. Мої знайомі заходять у голодування на тиждень. Я поки так не пробував.

З сином Артемом побився об заклад, що весь піст зможу витримати без м’яса. Схуд на 10 кілограмів, але витримав. Раніше ж не уявляв, як можна не їсти м’ясо. Тепер змінив раціон, можу спокійно обходитися без нього.

У Бога завжди вірив. Дуже стараюся жити по-християнськи. Але ще багато роблю помилок, є над чим працювати.

Галина Кіт