Василь родом із села Верчани Стрийського району Львівської області. До війни шукав себе в цивільному житті, часто змінював роботу, але так і не знайшов справу, яка б стала дійсно близькою. Втім, ще до повномасштабного вторгнення він пройшов строкову службу в Національній гвардії.

Сьогодні він один із тих, хто не лише бореться, а й аналізує зміни у веденні бойових дій, постійно навчається і вірить в майбутнє країни, навіть попри всі жахи війни.

«Я не встиг знайти своє місце в житті. Хочу відкрити власну справу – точку фаст-фуду з шаурмою. Мріяв про це. І я ще це зроблю, 100%, але вже після нашої перемоги. Бо відкласти захист країни на потім — не варіант», — каже Василь.

Рішення піти у військо

Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, Василь був на роботі. У повітрі пролетів літак, на вулицях запанувала дивна атмосфера:

«Я стояв на перекурі, коли наді мною пролетів літак. Навіть не зрозумів, що відбувається. Потім почали доходити новини, і стало зрозуміло — війна. Я відразу вирішив: треба йти. Без роздумів».

Проте не все було так просто. Коли він з’явився у військкоматі, його не хотіли брати.

«Прийшов, а мені кажуть: «Що ти тут забув? Ти ще занадто молодий, йди гуляй, хлопче», — згадує нацгвардієць. – Це було дивно чути, бо я розумів: кожен має стати на захист. Але довелося почекати, і через два тижні мене направили в Тернопільський підрозділ Національної гвардії».

Після цього були навчання, перші бойові завдання, ротації. Василь розпочав службу на блокпостах, а потім разом із побратимами вирушив на Донбас, де тривали запеклі бої.

«Напрямків було багато: Невельське, Сєвєрне. Найбільше запам’яталася остання ротація — вона була найжорсткішою».

Як змінилася війна за два роки

За час, проведений на фронті, Василь на власні очі побачив, як змінилася війна. Якщо на початку вона виглядала зовсім інакше, то зараз — це суцільне змагання технологій і витривалості.

«На початках дронів не було стільки, принаймні, не в таких масштабах. Взагалі все було по-іншому. Раніше можна було навіть умовно «прогулятися». Зараз це неможливо. Усе змінилося: стратегія, підходи, техніка. Війна швидко стала технологічною. Раніше багато речей доводилося робити вручну, зараз багато завдань виконують дрони. Якщо раніше хтось мав іти під вогнем, щоб принести воду чи провізію, то зараз це може зробити дрон. Це реально рятує життя», — каже Куниця.

Бойове поранення

Остання ротація стала для Василя одною з найважчих. Він отримав поранення внаслідок атаки FPV-дронів, коли частина групи робила заміну і розвантажувала провізію: «Машина гуділа, ми нічого не чули. Вискакуємо — і тут побратими закричали: «Дрон!». Ми тільки встигли забігти в окоп, як відразу по нас відпрацювали. Я отримав осколкове поранення в руку. Не всім так пощастило, як мені, на жаль. Після цього почалася евакуація. Частину техніки довелося залишити, щоб якомога швидше вивезти поранених. Близько трьох машин довелося кинути, щоб евакуювати людей. Війна не про залізо — вона про людей», — каже нацгвардієць.

Сила братерства і підтримка рідних

На фронті важливе не лише озброєння, а й підтримка товаришів. У підрозділі Василя всі тримаються разом, допомагають один одному пережити складні моменти.

«Якщо в компанії хтось один буде на дизморалі, то всі теж почнуть боятися. Тому ми намагаємося підтримувати один одного. У нас повна довіра. Не менш важливою є підтримка рідних. Я старався дзвонити мамі при кожній нагоді. Це дуже допомагало, давало розуміння, що ти тут не просто так, що тебе чекають», — каже військовий.

Життя після війни

Війна змінила і світогляд Василя, змусила по-іншому ставитися до життя. «Я почав жити «в моменті». Раніше я постійно щось планував, шукав себе, думав, що робитиму в майбутньому. Тепер розумію: потрібно цінувати кожен день». Проте після війни гвардієць все ж планує здійснити свою давню мрію про власний бізнес. Зараз Василь продовжує службу разом із побратимами і робить усе, щоб Україна перемогла. І, без сумніву, ця перемога настане.

Західне ОТО НГУ