Голова Тернопiльської обласної ради Михайло Головко разом з дружиною Мар’яною привiтали з столiтнiм ювiлеєм зв’язкову УПА Теклю Миколаївну Пришляк.

Ювiлярку нагородили почесною вiдзнакою Тернопiльської обласної ради “За заслуги перед Тернопiльщиною” iм. Ярослава Стецька.

— У свої 100 рокiв вона є активною нацiоналiсткою i всiм серцем вболiває за Україну. Каже, що на свiй ювiлей має такий же настрiй i вiдчуває таке ж пiднесення, як у 90-му, коли Україна виходила з-пiд радянського гнiту, i благословляє нас на Перемогу, — каже Михайло Головко. — Хай Господь благословить панi Теклю здоров’ям, мiцнiстю духу, миром у серцi i всiма щедротами! Вона обов’язково має дочекатися нашої Перемоги i вiдчути цю радiсть на повнi груди! Многая лiта!

Iсторiя життя Теклi Пришляк надихає i запалює, говорить голова обласної ради.

— У 44-му роцi, коли радянськi вiйська зайняли Перемишль, українська молодь, уникаючи мобiлiзацiї, втiкала в лiси. Активiзувався повстанський рух. Залучили i жiнок до справи. Текля тодi носила записки в косах (штафети). Про те, як була зв’язковою, нiкому не розповiдала. Дiти довiдалися з розповiдей її молодшої сестри i з тривожних маминих зойкiв увi снi, — розповiдає Михайло Головко. — У 46-му в зв’язку з операцiєю “Вiсла” Теклю Миколаївну вигнали з рiдної хати в Козiвський район. Там її батьковi вдiлили шмат поля, вiн засiяв, та врожаю не зiбрав: радянська влада вiдiбрала усе. А за те, що Текля збирала колоски у стернi на своєму ж полi — совєти молодiй дiвчинi “впаяли” термiн i вiдправили вiдбувати покарання у Воркуту.

Завдяки випадковому збiгу та добрим людям жiнку помилували i через пiвтора року вона повернулася в Україну.

— Працювала в сьогоднi окупованiй Макiївцi на коксохiмзаводi, очолювала бригаду шамотникiв. Пригадує, як їй доводилося приховувати радiсть з приводу кончини вождя у 53-му:”Москалi плачуть, а я так ся тiшу, що диявол помер, але боюся, щоб мене не викрили…” Теклю Миколаївну, як зразкову i сумлiнну працiвницю, вiдправляли до Нiмеччини на навчання. Боячись набути статусу ворога народу у сумнiвнi часи, вiдмовилася, втекла додому, де працювала дояркою, — говорить Михайло Головко.

У 90-му своїм щирим нацiоналiзмом Текля Миколаївна пiднiмала дух односельчан.

— Вони донинi згадують її щемкi i радiснi емоцiї: “Ми маємо свою фану!” Сьогоднi вона така ж збуджена, як i тодi. Попри бiль i тривоги тiшиться незалежностi України i вважає, що тiльки нацiоналiсти мають керувати державою, — додає Михайло Головко. — Iдею мами продовжує син, наш однопартiєць, Володимир Пришляк. Саме вiд нього вона часто чує: “Ти менi сталiна пережила, брєжнєва пережила, ще путiна переживи, а далi — роби собi, що хочеш!”. Вiд душi бажаю, щоб це синове побажання збулося стовiдсотково!