Відзнака для всіх захисників: 44-ту артилерійську бригаду нагородили орденом Святої Варвари
"Час подвигів любові й терпіння!”
44-ту окрему артилерійську бригаду імені гетьмана Данила Апостола нещодавно нагородили орденом Святої Великомучениці Варвари від Православної Церкви України. Ця відзнака — не персональна, а спільна, адже належить кожному військовослужбовцю бригади. Усім, хто підтримує побратимів духовно й морально, хто стоїть на позиціях, працює на вогневих, забезпечує зв’язок, розміновує, ремонтує техніку, здійснює логістику, ризикує життям і сумлінно, віддано та мужньо виконує свою роботу. Високу нагороду для особового складу бригади отримав військовий капелан 44-ї ОАБр, старший лейтенант капеланської служби Олег Міщенко. Її вручив Блаженнійший митрополит Епіфаній, Предстоятель Православної Церкви України, за сприяння митрополита Тернопільського і Кременецького Нестора.
Як відзначили у підрозділі, ця почесна церковна нагорода є знаком підтримки, вдячності та сили молитви, що надихає й об’єднує. Вона також нагадує про велику відповідальність, яку несуть апостолівці, стоячи на сторожі України.
Та за що саме славні гармаші отримали цю високу відзнаку?
36-річний військовий капелан з’єднання пояснює: “Минулого року ми вперше відзначали День ракетних військ і артилерії не у листопаді, як раніше, а 4 грудня, відповідно указу Президента України від 2 листопада 2024 року № 748. На цей день припадає вшанування однієї з найшанованіших в Україні святих – Великомучениці Варвари. Це зовсім не збіг, адже вона вважається покровителькою артилеристів і тих, хто працює з вибухівкою, а також заступницею від “наглої смерті”, як її в народі називають. Також цього року, напередодні свята Святої Варвари, Предстоятель Православної Церкви України Блаженніший Епіфаній, митрополит Київський і всієї України, за сприяння Високопреосвященнішого Нестора, митрополита Тернопільського і Кременецького, відзначив нашу бригаду особливою відзнакою – орденом Святої Варвари. Це не нагорода комусь одному, а кожному, хто стоїть на позиціях, працює на вогневих, тримає зв’язок, ремонтує, забезпечує, ризикує — чи навіть просто готує їжу. Кожному, хто робить свою справу якісно, мужньо і самовіддано”.
Що відомо про Олега Міщенка?
Він народився на Тернопільщині. Після загальноосвітньої школи у 2011 році закінчив Тернопільський національний економічний університет, а потім пов’язав свою долю зі служінням Господові та людям. Відтак, вступив і в 2021 році закінчив Дніпровську духовну семінарію Православної Церкви України.
Розмову він розпочав із таких слів: “Найперше хочу всіх привітати з Різдвом Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, з Новим роком, зі святом Святого Василія Великого та з Богоявленням!”.
Священнослужителем і капеланом ієрей Олег Міщенко став уже після повномасштабного вторгнення російської федерації – у 2023 році.
До цього був звичайним військовослужбовцем, солдатом: “Військову службу розпочав у 2018 році: служив у підрозділі, що забезпечує спеціальний зв’язок у цій же бригаді. Господь покликав мене стати священнослужителем і капеланом, уже після реформи капеланської служби у Збройних Силах України. Раніше капеланами у військових частинах були цивільні люди – працівники Збройних Сил України; таким був і мій попередник, отець Володимир Андрухів. Після реформи капелан став повноцінним членом військової родини – як у країнах НАТО, а також (певною мірою) як в Армії Української Народної Республіки та інших українських військових формуваннях в нашій історії. Отець Володимир на той час наближався до граничного віку служби у Збройних Силах України, тому не міг продовжити службу на реформованій посаді військового капелана. Я ж мав богословську освіту, здобуту раніше, і мені запропонували стати новим військовим капеланом 44 Окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола. У травні Високопреосвященніший Нестор, митрополит Тернопільський і Кременецький Православної Церкви України, рукоположив мене в сан ієрея, і вже в жовтні я став військовим капеланом”.
Що вважає головним у своїй місії?
Серед обов’язків військового капелана найважливішим пунктом є задоволення духовно-релігійних потреб військовослужбовців та їхніх сімей. Очевидно, що під час активної фази бойових дій робота капелана зосереджена насамперед на військовослужбовцях, а вже в другу чергу – на їхніх родинах, адже (на прикладі нашої бригади) абсолютну більшість військовослужбовців від родин розділяють сотні кілометрів, і одночасно бути в кількох місцях майже неможливо. Попри це, я беру участь у зустрічах із родинами військовослужбовців, які організовує служба цивільно-військового співробітництва; інколи бувають і особисті зустрічі – а також, на жаль, і під час повернення наших військовослужбовців додому “на щиті”, – говорить Олег Міщенко.
Він наголошує, що найважливішою частиною роботи військового капелана є служіння своїм побратимам — кожному військовому, незалежно від звання чи посади, від командира до солдата. Адже, служачи їм, капелан водночас служить і самому Господу Богу.
Наступним за важливістю, переконаний, не забувати, що ти водночас і військовослужбовець Збройних Сил України, і священнослужитель.
З чим найчастіше приходять до панотця бойові побратими та посестри?
Олег Міщенко зазначає, що військові приходять із найрізноманітнішими питаннями — від службових моментів до суто особистих потреб. Та найпоширенішим зверненням залишається прохання про молитву — за себе або за своїх рідних.
І наголошує: “Зараз для України й українців доленосний час – важкий, але, водночас, і величний: час подвигів любові й терпіння. На жаль, не всі розуміють потребу згуртуватися, не всі відчувають чужий біль втрати. Я розумію кожного, хто вагається, сумнівається, боїться долучитися до оборони нашої країни. Я сам доєднався до війська лише у 2018 році – на п’ятий рік війни. Хоч із 2014 року долучався до різних волонтерських ініціатив, переконати себе і пересилити страх зміг аж через чотири роки війни. Так, я також боявся й сумнівався, але все ж пересилив себе і доєднався до війська у складі нашої бригади. У Святому Письмі найчастіше повторюється Божий заклик: “не бійся” і “будь сильний та мужній” – інколи прямо від Бога, інколи через ангелів чи пророків. Справді, сміливість – це не відсутність страху, а вміння цей страх подолати. Тому, браття, якщо ви досі сумніваєтеся, чи варто вам долучитися до цієї великої спільної справи, я бажаю вам знайти у своєму серці сміливість”.
Панотець також навів приклад, як Преподобний Паїсій Святогорець – один із монахів святої гори Афон, який у молодості брав участь у двох війнах (Друга світова війна і Громадянська війна в Греції), – згадуючи свою службу у війську, говорить так: “А на війні йде боротьба життів – твого і ще чийогось. Відвага полягає в тому, щоб поспішати на допомогу іншій людині, але якщо відсутня жертовність, то кожен прагне врятувати самого себе”.
Саме таку відвагу зараз потрібно проявити кожному українцю – відвагу поспішити на допомогу мільйонам беззахисних, до яких додому прийшла війна.
А один із отців Церкви, святий Амвросій Медіоланський, каже: “Хто не захищає товариша від кривди, коли може, той винен так само, як і той, хто завдає її”.
Тому залишатися осторонь чужої біди в такий тяжкий для нашої країни час – не просто аморально, а й гріховно. І якщо сумніви та страх можуть бути несвідомими, то свідоме й активне перешкоджання мобілізації, підбурювання до ухилення або знецінення спільної оборони – це вже відповідальний вибір, такий гріх вже має важкі моральні й духовні наслідки”.
І додає: “Але не потрібно піддаватися відчаю: надія є. Як пише отець Церкви, святитель Іоан Златоустий, у Воскресному посланні: “А хто прийшов навіть в одинадцяту годину – нехай не боїться, бо Господь щедрий і приймає останнього так само, як першого”. Кожен може долучитися до спільної та величної справи оборони нашої держави, адже одним із ключових моментів християнської віри є покаяння та сповідь. Сповідь – це не формальне перерахування своїх недоліків і навіть не роздуми над своїм життям; сповідь – це зміна свого мислення, зміна свого життя. У християнській традиції Різдво варто зустрічати прийшовши напередодні до сповіді. Я бажаю всім прийти до сповідання любов до ближнього, адже саме заповіді любові до Бога і до ближнього Господь наш Ісус Христос називає найважливішими”.
Попри те, що зараз головним завданням військового капелана є духовна підтримка всіх військовослужбовців бригади та їхніх родин, про свою сім’ю він також пам’ятає завжди. Удома на Олега Міщенка з нетерпінням чекають дружина, чотирирічний син, донечка, якій невдовзі виповниться рік, а також рідні та близькі друзі.
“Розлуку і родина, і я сприймаємо тяжко, адже діти ростуть, і цей час нам ніхто не поверне. Але почуття обов’язку не дає ні мені, ні моїй дружині впасти у відчай цілковито. Зрештою, заради кого ми свої обов’язки й виконуємо, як не заради наших дітей і сім’ї?”, – говорить старший лейтенант капеланської служби.
А на завершення Олег Міщенко сказав:
“Звертаюся в ці величні дні з особливим побажанням. Зараз люди одне одному найчастіше бажають миру. Це не зовсім коректно для християн, адже наш Спаситель і Господь Ісус Христос Своїм Різдвом приніс мир у цей світ і в серце кожного, хто готовий його прийняти. Тому я вам і нам усім бажаю не миру, а перемоги: перемоги над собою і перемоги над злом, яке нависло над нашою спільною домівкою. Перемоги, до якої, я впевнений, долучиться кожен українець. Адже якщо кожен активно долучиться до спільної справи, результат не змусить себе чекати. Не забувайте: “По ділах ваших воздасться вам». Результат наших дій прямо пропорційний зусиллям, які ми готові докласти. Амінь. І Богові нашому – слава. Христос народився!”.
Будь поряд з мужніми та відважними воїнами 44 Окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
Захистимо Україну разом! Війна не закінчиться без тебе! Прості люди – непроста робота!
Детальніша інформація щодо умов проходження військової служби у складі 44 ОАБр: https://forms.gle/XptveGP93mhPthot9, тел.: +380984821003.
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
Фото відділення комунікацій 44 ОАБр імені гетьмана Данила Апостола та з особистого архіву Олега Міщенка.
