Відома літераторка, натхненна історією про відому захисницю «Азовсталі» з Тернопільщини Катю «Пташку», написала казку

Тернопiльська лiтераторка Iрина Мацко, натхненна iсторiєю про вiдому захисницю «Азовсталi» з Тернопiльщини Катю «Пташку», написала казку, присвячену вiдважнiй дiвчинi.
«Наших героїв маємо знати усi вiд маленьких дiток до дорослих! Iсторiй героїчних багато! Одна iз них – казка про Катю Пташку. “Пташка зi сталi”, — йдеться у дописi письменницi.
А от чуттєву iлюстрацiю (головне фото нашої статтi, – авт.) до казки створила неймовiрна художниця Тетяна Корнiєнко.
Нагадаємо, вiдео зi спiваючою захисницею Марiуполя в пiдвалах “Азовсталь” облетiло всi ЗМI та соцiальнi мережi. Зовсiм юна рудоволоса дiвчина спiває” Зродилися ми великої години” i “Батько наш Бандера”. Катерина народилася в невеликому мiстечку Соснiвка в Тернопiльськiй областi. З дитинства Катя сама пише пiснi та музику, а ще кiлька рокiв була актрисою Тернопiльського народного драматичного театру-студiї “Сузiр’я”. Ще навеснi 2021 року Катя повiдомила друзям у намiрi вiдправитися на передову захищати Україну. Вона пройшла курси домедичної допомоги та хотiла вiдправитися на фронт як вiйськовий медик. А потiм вирушила в Донецьку область.
Отож, пропонуємо вашiй увазi цю прекрасну розповiдь.
«Жила собi на бiлому свiтi маленька Пташка. Народилася вона у невеличкому селi й вiдразу загорiлася у її серденьку неймовiрної сили любов до Батькiвщини.
Змалечку була веселою щебетухою iз червонястим пiр’ячком, яскрава i помiтна. Не було такого, хто б не знав Пташину.
Пташка на дух не терпiла несправедливостi. Не раз отримувала стусанiв, коли вiдстоювала її. Але хiба ж це може зупинити? Навiть виду не показувала, що важко. I стала прикладом справжньої смiливостi! «Це Пташина-вогонь! Про це навiть її колiр пiр’ячка говорить! Вона вогняна i ззовнi, i зсередини! Своїм запалом i енергiєю усiх надихає!».
Та й життя її було бурхливим i вогняним, бо втрапляла у рiзнi оказiї, не могла всидiти на мiсцi… Смiливiсть i прагнення були в її характерi. «Як Пташка скаже – так i буде!» – говорили про неї.
Та одного дня зiйшла чорна хмара на її землю, страшний смерч знищував усе на своєму шляху, а закручувало його саме Зло. Зiбралося воно Сталевий палац повалити, де мiць i сила її краю зберiгалася.
Не вагалася Пташка. Полетiла боронити Сталевий палац, нiкому не сказавши де вона, аби за неї рiднi не хвилювалися. У бою ще бiльше розпалився вогонь у її серцi, а залiзний характер переплавився у справжню мiцну i непереможну сталь! Боронила, як яструб, свою землю разом з iншими i нiхто не посмiв навiть пiдiйти до неї.
Але закрилося небо над Сталевим палацом i вiльна Пташина опинилася в глибокому пiдземеллi зi своїми побратимами. Тiльки могутнiй промiнь свiтла мiг побороти Зло, якщо торкнеться купола палацу. Тодi заспiвала втомлена, але нескорена Пташка у темрявi пiдземелля пiсень, допоки нагорi було справжнє пекло. А з нею й усi, хто був поруч – запалила своїм спiвом втомленi серця. Спiвали дружньо i пiсня ця летiла над усiм свiтом, пробуджуючи мiльйони…
«…Бо плач не дав свободи ще нiкому
А хто борець, той здобуває свiт!»
– Хто спiває так дзвiнко? – зашумiли навколо.
– Це Пташка! Але не проста, а Пташка зi сталi! Вона мала би вiльно лiтати, танцювати з листочками, дзвiнко щебетати, здiймаючись у синє небо i спiвати веселих пiсень, а натомiсть обрала сталь i боротьбу!
Своїм спiвом вона додала сили воїнам, запалила серця i долетiв її голос до самiсiньких небес й вiд щиростi запалених сердець пролився могутнiй промiнь на Зло, чорноту i темряву. Затряслося усе, задрижало…
– Хто запалив свiтло? – дивувалися.
– Пташка, яка спiває в темнотi!
– Чи може одна маленька Пташина так запалювати серця? Це ж дуже важко спiвати там, де темнота i бiль!
– Хтось iнший такого б не витримав, але вона – Пташка зi сталi, яку не зламати!
I вiдступило Зло, налякане силою сталевого серця, спiвом чистим, як кришталь, збентежене вiрнiстю та любов’ю усiх, хто захищав Сталевий палац, а разом iз ним i рiдну землю.
Бо сталевi серця нiкому не скорити!»