Від строкової служби до командира: бойовий шлях гвардійця з Тернопільщини

Молодший сержант Михайло Дорошкевич — командир відділення тернопільського підрозділу 2 Галицької бригади Національної гвардії України. За його плечима роки війни, служба у різних військових формуваннях, п’ять поранень і десятки бойових виходів. Попри пережите, він продовжує службу та передає свій досвід побратимам.

Михайло родом із Тернопільщини. До армії планував пов’язати життя із зовсім іншою професією — навчався на моториста-механіка та помічника капітана І-ІІІ рангу на флоті, пише сайт Новини Тернопільщини.

«Чесно кажучи, військова кар’єра ніколи не була моєю мрією. Але життя розпорядилося по-іншому. У 2016 році пройшов строкову службу, а вже наступного року підписав короткостроковий контракт і вперше поїхав у район Часового Яру. Тоді ще ніхто не знав, що попереду буде повномасштабна війна», – згадує Михайло.

Після завершення контракту чоловік повернувся до цивільного життя та працював в Одесі на елеваторі. Саме там його застала звістка про початок повномасштабного вторгнення.

«24 лютого мені зателефонувала мама і сказала лише два слова: «Почалася війна». Спочатку навіть не повірив. Увімкнув новини, побачив усе на власні очі і відразу поїхав до військкомату. Добровольців тоді було дуже багато, але я знав, що чекатиму стільки, скільки потрібно. Не міг залишитися осторонь», – розповідає чоловік.

Навесні 2022 року Михайло долучився до новоствореного добровольчого підрозділу «Вікінги Хмельниччини». Разом із побратимами брав участь у звільненні населених пунктів Сумської області, а згодом воював на Донеччині та Харківщині.

Пізніше військовий перевівся до Національної гвардії України та разом із побратимами виконував бойові завдання під Покровськом.

За роки війни Михайло пережив п’ять поранень. Після кожного лікування він повертався до строю.

«Після кожного поранення було лише одне бажання – якнайшвидше відновитися і повернутися до своїх побратимів. Зараз почуваюся добре і продовжую виконувати свої обов’язки. Як командир відділення відповідаю за підготовку особового складу, передаю досвід і готую військових до тих ситуацій, з якими вони можуть зіткнутися на фронті», – говорить молодший сержант.

Одним із найважчих епізодів служби військовий називає бої за Водяне. Тоді його підрозділ фактично опинився в оточенні, однак зміг евакуювати 16 поранених військовослужбовців.

«Наші машини із засобами радіоелектронної боротьби не могли заїхати. Побратими ризикнули й прорвалися звичайними пікапами. Ми швидко завантажили поранених, сіли самі й виїхали. Найдивніше, що машина не отримала жодного влучання. Навіть колесо не пробило. Думаю, на війні без удачі не виживеш», – пригадує захисник.

Про війну вдома Михайло майже не розповідає. Усе, що відбулося на фронті, він намагається залишати там — на війні.

Сьогодні військовий продовжує службу та мріє про день, коли в Україні запанує мир, який нацгвардійці виборюють для всього українського народу.