Яскравiше засяяло сонце, теплiше повiяв вiтер, дихає вiльно земля. Весна. Пора напруженої хлiборобської працi, бентежних почуттiв, якi вiд давнiх часiв виливаються у пiснi, танки, iгри, забави. Назва їх веснянки. Пiзнiше утворилися гаївки (ягiлки, гагiлки, магiлки). Спiвають, водять їх дiточки, юнки та юнаки, молодицi та чоловiки, старшi люди.

Метою найдавнiших творiв, якi побутували ще у первiснообщинному ладi, за дослiдженнями фольклористiв, етнографiв, було вiдiгнати зиму, закликати весну, погоже лiто iз добрим урожаєм. Умилостивити природу, щоби допомогла хлiборобовi в його нелегкiй працi, мали допомогти iмiтацiя рухiв, що вiдображають оранку, сiвбу, плекання, збереглися у веснянках „Мак”, „Огiрочки”, Просо”, „Грушка”, „Льон”. Люди оспiвували природу. Це вiдлунює у веснянках „Ой летiли дикi кози”, „Заплетiмо шума”, „Жучок”, „Бузьок”, „Козуня”, „Зайчик”, „Жабка”, iнших.

Великодні гаївки

„Ходить жучок по ручинi, а жучиха по долинi. На жучковi опанчина, а наш жучок, як дитина”, – спiвали дiвчатка i хлопчики з фольклорного колективу села Старий Олексинець Кременецького району.

„Ходить жук по руках у червоних кафтанках (катранках),

А жучиха молоденька, на нiй сукня зелененька”, – лунає в Улашкiвцях Чорткiвського району.

Веснянки, гаївки чистим струмочком наповнюють, збагачують повноводу рiку народної культури. Цiкавими варiантами розiйшлися давнi перлини – i вже не скажеш, де, в якiй мiсцевостi, з якого села вони беруть витоки.

„Питалася мати дочки, чи садила огiрочки.

„Ой садила, пiдливала i щоранку заглядала”, – так починають веснянку учасницi i учасники народного аматорського обрядово-фольклорного колективу села Довге на Теребовлянщинi. А дiвчата i хлопцi з Iване-Золотого тодiшнього Залiщицького району, тепер громади „завивають огiрочки”, виспiвуючи:

„Огiрочки, пуплiночки, завивайтеся, завивайтеся,

Ви, молодi молодчики, женихайтеся, женихайтеся”.

Мiж горами, долинами огiрочки пулiнами

Най ростуть, най ростуть, най зеленiї будуть”.

У цьому пiсенному зразку бурхливий розвiй природи доповнюють промовистi натяки на прагнення вибору пари. Значного поширення набули веснянки, гаївки, в яких висловлюються нiжнi iнтимнi почуття молодих, розвивається тема кохання.

„Ми голубку уловили, доукола обступили.

Ой голубко, чого тужиш, вибирай си, кого любиш”, лунає у Днiстровому на Борщiвщинi. А у Покропивнiй тодiшнього Козiвського району, теперiшньої Козiвської громади, створився iнший варiант:

„Летить голуб понад хмари i шукає собi пари.

„Ти, голубе, чого тужиш, вибирай си, кого любиш”.

Веснянi народнi перлини збагаченi традицiйними для фольклору художнiми засобами: епiтетами, порiвняннями, повтореннями, зменшувально-пестливими словами.

Ой зацвили фiялочки, зацвили, аж ся гори з долинами прикрили.

Попiд гору дiвчинонька ходила, пахнющого василька садила.

Така гаївка збереглася у Пiдберiзцях на Зборiвщинi. Пiдходить до дiвчини „батенько”, „матiнка”, але не має вона „розмовоньки” з ними. А парубковi вiдповiдає:

„Ой за мною, мiй миленький, за мною,

Люба-мила розмовонька з тобою”.

Один iз її варiантiв спiвають учасницi народного аматорського обрядово-фольклорного колективу села Конюхи на Козiвщинi. За своєю тематикою, художнiми засобами, зокрема триразовим повторенням дiї, ця пiсенна перлина нагадує народнi колядки, щедрiвки. А у Лисичинцях на Пiдволочищинi, тепер Скорикiвської громади, один її варiант чуємо на вiнкоплетинах.

З чудовими зразками зимового календарно-обрядового фольклору перегукується давня гаївка „Ой нiхто так не бував, де я явора зрубав”, яку виводили дiти iз фольклорно-етнографiчного ансамблю села Горiшня Слобiдка на Монастирищинi. Персонажi цiєї молодiжної забави особливi: дiвчата „зiроньки яснi”, хлопцi „мiсяченьки краснi”.

Варiантами „Ой на горi, на горi чабан вiвцi зганяє”, ”На широкiм Дунаю гусар гуси зганяє” побутує у захiдно-подiльських селах давня гаївка, в якiй розповiдається про те, як дiвчина пiсля того, коли дiзналася, що хлопець її покидає, причарувала його.

„Накопала корiння з-пiд бiлого камiння

I ще корiнь не скипiв, як вже козак прилетiв.

„А що ж тебе принесло: ой чи човен, чи весло?

„Принiс мене сивий кiнь до дiвчини на поклiн”,- спiвають у Колодрiбцi на Залiщанщинi.

У веснянках, гаївках пiзнiшого утворення, що розгортають тему кохання, цiкаво описано дiвчат: схвалюється розум, працьовитiсть, краса, висмiюється лiнькуватiсть, неохайнiсть, гонорнiсть.

„Ой летiв шуляк через вулицю, вхопив Гапуню за потилицю.

Бiжить Колюня, кричить: „Гай, гай, ой дай Гапуню, ой дай, дай, дай.

Ой дай Гапуню, то робiтниця, вiзьми Тетяну, то лядащиця.

Бо та Гапуня раненько встане, раненько встане, снiданок зварить,

Бо та Гапуня йде в поле жати, а та Тетяна, то любить спати”, – лунає у Андрузi Кременецького району.

Є твори, в яких змальовуються подiї, що вiдбувалися у близькiй спiвакам мiсцевостi. Зокрема у веснянцi „А Лiшнянський став i Андрузький став” згадується Лiшня – село недалеко вiд Андруги. Йдеться про те, як „Федуньо i Антоньо” за Галюню бились. Дiйшло „до самого пана”, який розсудив так: „А казав їм пан пiти лiз натяти, а Федуньови рiзочками дати, а Антоньови ту Галюню взяти”

Веснянi свята емоцiйно, творчо збагачуються народними поетичними творами. Їх вiдроджують, переймають вiд старших, додають до них щось новiтнє, своє. З давнiх часiв пiдсмiювалися з тих, якi сторонилися, не ставали до традицiйного кола, до святкової забави. Про це, зокрема, повiдають варiанти народної перлини „А що ж то ми за гаївка” iз сiл Конюхи на Козiвщинi, Мшанець на Теребовлянщинi.

„А що ж то ми за гаївка, що пiд церквов стоїть дiвка.

Нi встиду, нi сорому, забралася, йде додому.

Йдiть, дiвки, додому, кафтани поскидайте,

Кафтани поскидайте, в горсета сi повбирайте,

Виводiть гаївки так, як людськi дiвки”.

Цей пiсенний зразок зберiгся у селi Рогачин на Бережанщинi. У ньому наголошується i на тому, що, зазвичай, на такi традицiйнi гуляння треба приходити у святочних народних строях.

Особливе мiсце посiдають гаївки, якi торкаються християнської тематики.

„Веселий нам день настав, бо вже Iсус з гробу встав.

А ми Його побачили, побачили, гаївочки з ним почили”.

Такi пiднесенi рядки записанi в Улашкiвцях Чорткiвського району.

Великодні гаївки

Мотиви воскресiння Iсуса Христа створюють свiтлий обнадiйливий настрiй у особистому життi людей, країни. Чуємо гаївки про скасування крiпацтва, про самовiддану боротьбу сiчових стрiльцiв… У дзвiнкому багатоголоссi молодi, дiтей, старших людей, серед розмаїття народних перлин натхненно лунає:

„Ой бавмося, веселiмся, заспiваймо в колi,

Що вже наша Україна та й дiстала волi”.

Богдана Сененька,
провiдна методистка обласного методичного центру народної творчостi