Бойовий шлях Віктора «Ведмедя» Пасічника розпочався у 2014 році. Вперше чоловік пішов на війну в 2014 році. Тоді був парамедиком добровольчої організації «Госпітальєри». Згодом отримав роботу за кордоном, а коли почалася повномасштабна війна, Віктор повернувся на фронт і до останнього подиху захищав Україну в складі 67-ї окремої механізованої бригади.

Віктор Пасічник родом із села Саранчуки, проживав і здобував вищу освіту у Тернополі.

9 вересня 2024 року захисник загинув у бою. Життя Героя обірвалося на Донеччині.

Напередодні, 15 вересня, жителі Тернополя зустріли бійця «На щиті».

Кортеж із супроводом прямував до рідного дому Віктора, де односельці й рідні віддали шану воїну. Всечесні отці відправили панахиду на подвір’ї, де народився й виріс Віктор Пасічник.

Після чого домовину воїна принесли «на поклін» до кладовища, на якому спочиває рідний батько воїна.

Уже у неділю ввечері траурний кортеж прибув до воріт «Дому печалі», де відбулось прощання з загиблим захисником.

Сьогодні, 16 вересня, з «Ведмедем» прощалися жителі міста, громада, рідні, однокласники, одногрупники й побратими. Священники відправили панахиду. Побратими віддали Віктору останню шану.

Прощання з Героєм

– Це була душевна людина, він міг вирвати із себе душу й просто віддати. Головне, щоб той, хто поруч, був щасливим. І йому було легше, коли люди збоку були веселі. У боях на ту людину можна було покластися. Ти знаєш, що де б ти не був, як би тобі важко не було, він ніколи тебе не залишить, — поділився побратим «Гром».

Попрощатися з воїном прийшов капелан-доброволець Ярослав Яготін.

– З Віктором ми познайомилися у 2023 році в Лимані. Ми приїжджали до хлопців і коли виходив «Ведмідь», то я розумів, що атмосфера на цілий вечір вдалася. В ньому було дуже багато життя. В мене було таке відчуття, що в дитинстві він впав у «Редбул», як ті Астерікс і Обелікс, в яких була суперсила, бо в ньому було стільки енергії, стільки радості.

Від «Дому печалі» до Микулинецького кладовища вирушила похоронна процесія

– Ми зібралися тут, щоб віддати шану справжньому патріоту України, мужньому та рішучому воїну, командиру відділення 2-го кулеметного взводу роти вогневої підтримки 2-го стрілецького батальйону військової частини А4123, молодшому сержанту Пасічнику Віктору Степановичу, — сказав офіцер обласного територіального центру комплектування Федір Приступа.

Матері загиблого бійця вручили грамоту пошани та скорботи від головнокомандувача Збройних сил України та передали прапор.

Віктор був різносторонньою особистістю: мав таланти і чимало друзів

На кладовищі побратими та рідні поділилися спогадами про Віктора. Про бійця розповів його командир і товариш Назар Сарабун:

– Ми всі знали Віктора як осередок добра, як людину, яка робила неймовірні речі. Він був прикладом відваги, був серцем нашого підрозділу, без якого більше не зможемо нормально дихати.

Назар Сарабун повідомив про рішення заснувати стипендію на честь Віктора

– Стипендія Віктора Пасічника буде спрямована на виховання української молоді молодіжними організаціями. Він жив Україною, він був свідомим і кращим сином Української Держави. Його справа має бути продовжена та увічнена в навчанні майбутнього покоління України.

Сестра Віктора Юлія Пасічник розповіла, що брат був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

– Він був унікальним. Життєрадісний, позитивний, кмітливий. А ще він завжди поспішав, ніколи не мав часу. Завжди біг вперед. Його ніхто не зупиняв. Бо він не питався, чи йти, а ставив перед фактом. Він так і зробив тоді вночі 24 лютого. Я тоді була у Польщі. Мама подзвонила і сказала, що просто серед ночі він зібрався і поїхав. Мама пробувала казати, щоб не їхав. А він каже: «Ні, мамо. Хто, як не я?! Не тримайте мене, бо я все одно піду».

Поховали Віктора Пасічника на «Алеї Героїв»

– Люблю тебе, обнімаю, цілую, синочку. Тут твоя домівка тепер, буду приїжджати до тебе, — попрощалася з бійцем мати Ніна Пасічник.

Фото: Анна Тарасенко

Відео: Суспільне Тернопіль