Щороку 3 грудня разом із світовою спільнотою Україна відзначає день людей з інвалідністю. Разом з нами живуть ті, чиї фізичні можливості обмежені, але потреби повноцінно жити в суспільстві для них, як і для нас, є незаперечними.

Не завжди державні установи можуть забезпечити повноцінну їх адаптацію, надати їм потрібну увагу, підтримати психологічно. Тут – величезне поле для діяльності громадських організацій як Асоціація жінок України, які не просто декларують свою підтримку таким людям, а насправді працюють для того, аби до осіб з особливими потребами суспільство було толерантним і адаптованим.

– Люди з інвалідністю є невід’ємною частиною нашого суспільства. Рівень уваги до них визначає не лише соціальну зрілість громади, а й загальну гуманність держави. Забезпечення їхніх прав, створення комфортного середовища та інтеграція в усі аспекти життя має стати одним із завдань спільноти, яка прагне до європейського стилю і практики життя, – каже голова громадської організації «Асоціація жінок України», керівниця низки проєктів, спрямованих на підтримку осіб з обмеженими можливостями, Лариса РИМАР.

За її словами, громадські організації відіграють важливу роль у підтримці людей з інвалідністю, сприяючи їх соціальній адаптації, захисту прав та інтеграції у суспільне життя.

Це справді так, адже завдяки своїй гнучкості, цілеспрямованості та тісному контакту з громадою, такі організації стають потужною підтримкою там, де державна система може бути недостатньо ефективною, і роблять це через проєкти.

– Воєнні дії та їх наслідки загострили соціальні проблеми та психоемоційний стан вразливих груп населення, зокрема, осіб з інвалідністю та членів їх родини, – каже Лариса РИМАР. – Люди з інвалідністю та їхні родини часто, а занадто тепер, стикаються з емоційним виснаженням. Це стосується і тих, хто набув інвалідність, і тих родин, які виховують осіб з інвалідністю з дитинства.

Лариса РИМАР зауважила, що за даними головного управління статистики у Тернопільській області щороку більше 4000 осіб віком від 18 років визнають уперше інвалідами, в області є 5070 дітей-інвалідів до 18 років, з них лише 87 перебували, наприклад, у 2022 році, в центрах соціально-психологічної реабілітації.

– Це свідчить про те, що кількість осіб, які потребують соціальної допомоги зростає, а якість та охоплення їх послугами залишаються фактично незмінними. Тому Асоціація звернула особливу увагу при розробленні проєктів зокрема на цю категорію наших співгромадян – розповіла Лариса РИМАР..

Тож наразі Асоціація впроваджує два важливих проєкти, спрямованих попри інші цілі й на підтримку людей з інвалідністю та їх родин: проєкт «Якісні соціальні послуги як засіб подолання викликів та наслідків війни», який виконується в рамках проєкту Європейського Союзу «Посилення залучення громадянського суспільства для розвитку соціальної сфери в Україні» (EU4CSOs EmpowerUA) та реалізовується благодійною організацією «МЕРЕЖА 100 ВІДСОТКІВ ЖИТТЯ РІВНЕ», та проєкт «Правова та психологічна допомога родинам осіб із інвалідністю з дитинства» за фінансової підтримки фонду Абіліс.

Переоцінити результати роботи у проєктах для осіб з інвалідністю та їх родин важко, адже вимірюються вони не лише цифровими показниками, а й добрими емоціями учасників, посиленням їх стійкості до стресів, збагаченням юридичними знаннями щодо своїх прав, адже тренінги проводять психолог, юрист, арт-терапевт, музикознавець.

– Нині стільки проблем у нас усіх… Часом така зневіра підступала… Приходжу сюди, спілкуюся з тими, хто пережив біль утрат близьких, має проблеми зі здоров’ям, інвалідність, і розумію, що тільки спілкування, заняття зі спеціалістами поступово повертає до життя. Приходитиму на ці зустрічі й заняття щоразу, бо вони мене підтримують, дають енергію жити далі, – ділилася своїми враженнями учасниця одного з проєктів з Бережанщини, яка пережила дуже складні проблеми зі здоров’ям, Тетяна ГАЙДАМАКА.

Приємно спостерігати, з яким захопленням займаються на заняттях з арт-терапії діти з ментальними порушеннями – чи то нетрадиційним способом малювання відбитками фарби в кульках на аркуші паперу відтворюють різні малюнки, чи то роблять аплікації.

– На початку мій син Микита остерігався гурту, а після кількох занять освоївся. Тепер разом з усіма із задоволенням працює над малюнками, виготовленням виробів, які пропонує педагог, – розповідає Світлана КИРИЧЕНКО.

Жінка після початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України переїхала з Харкова до Тернополя. Попри 15-річного Микиту виховує ще двох доньок. Такі родини називають внутрішньо переселеними особами. Кілька слів, а за ними – людське життя, яке особливо для сімей з дітьми, які мають ментальні порушення, війна перетворила на суцільні випробування – психологічні, фінансові, емоційні.

– Заняття в Асоціації для нас віддушина, – каже п. Світлана. – Для дітей навчання, тренування, а для дорослих – спілкування, також тренування бути сильними духом, розуміти, що ти не один такий, а нас багато. Разом ми можемо долати проблеми й труднощі. Такі тренінги для наших дітей дуже потрібні. Це видно по моєму синові. Раніше він не міг зосередитися над завданням, був ніби сам у собі, а тепер, бачу, хоче спілкуватися з іншими дітьми, зацікавився виробами, співом разом з усіма… Дуже важливо, що кожна дитина тут отримує увагу, до кожної – індивідуальний підхід педагога, психолога.

Як каже п. Світлана, вона із сином обов’язково відвідуватимуть тренінги, бо відчувають їх позитивний результат.

– Увага до людей з інвалідністю є обов’язком кожного відповідального суспільства. Це не лише питання справедливості та поваги до прав людини, а й шлях до створення гармонійної та сильної громади, яка цінує кожного свого члена, – каже Лариса РИМАР.

Турбота держави та милосердя, толерантність кожного з нас допоможуть спростити життя людям з обмеженими можливостями, створити таке майбутнє, де б люди не були виключені із соціуму через проблеми зі здоров’ям. Лише спільними зусиллями ми можемо забезпечити рівні можливості для всіх і створити середовище, де кожна людина відчувала б себе потрібною, захищеною та гідною.

Фото: АЖУ