Мирослава Шептак із Теребовлі познайомилася зі своїм чоловіком в гуртожитку Одеської консерваторії у 1985 році. Якось дівчині повідомили, що вона чергуватиме з мексиканським хлопцем.

Знайомство з Бенхаміном Едгардо Трехо переросло у взаємну симпатію, згодом молоді люди створили власну сім’ю, пише Ліля Костишин у “Вільному житті плюс”.

Проте у молодят іще три роки навчання було попереду. Щоліта молода пара їздила в Мехіко, адже Бенхамін працював музикантом у літньому оркестрі. В Теребовлі народився старший син подружжя. Коли йому виповнилося чотири місяці, довелося їхати в Мексику, бо Бенхамін мав у Мехіко роботу.

— Наш тато помер, коли мені було вісімнадцять років, мама у 39 стала вдовою, — пригадує пані Мирослава. — Як жінка з досвідом, відчувала, що я з Бенхаміном не пропаду. Тому, проводжаючи нас в аеропорту в серпні 1990-го, швидше за все, назавжди, матуся всміхалася. І вже згодом зізналася мені: «Ти не бачила, як я плакала потім…»

У Мехіко Мирослава відразу завагітніла другим сином. А ще вони з чоловіком почали будувати дім — у саду його матері Аврори. Тож Стефанія Олексіївна залишила в Теребовлі роботу, хату й прилетіла допомогти дочці бавити дітей. Їхала на три місяці, а залишилася на… 26 років. Коли народився другий внук, відіслала доньку на пошуки роботи. І вона без зусиль її знайшла, бо в 90-х у Мексиці не вистачало кваліфікованих викладачів музично-теоретичних дисциплін. До того ж у цій країні наша вища музична освіта прирівнюється до аспірантури. Тож із листопада 1991 року Мирослава Шептак почала викладати для студентів Вищої школи музики і вже має за плечима 28 літ стажу. Спершу була викладачкою сольфеджіо. Хоча дуже любила гармонію і поліфонію, та їй не довіряли цих предметів. Казали, що треба було народитися чоловіком і мексиканцем. Та наполеглива українка домоглася свого й на сьогодні вона — єдина жінка-завідувачка кафедри гармонії, авторка словника музичних термінів іспанською мовою.

Бенхамін теж уже 24 роки викладає в цьому ж закладі. Їхні сини, до речі, закінчили і його, й паралельно ще один — і стали скрипалями високого рівня. Едгардо цього літа теж гостював у Теребовлі й просто звідси поїхав на гастролі до Греції.

Рідна сестра Мирослави Алла теж пов’язала професійну долю з музикою. Закінчила свого часу Теребовлянське культурно-освітнє училище (нині — коледж культури і мистецтв). Вона — хормейстер, піаністка, теж уже багато років мешкає із синами в Мехіко.

У подружжя Кароне-Шептак усе щиро. Їхня сім’я вистояна, як добре вино, протягом тридцяти двох років. То що ж вони найбільше цінують одне в одному?

— Бенха поважає мене такою, якою я є, — відповідає пані Мирося. — Поважає і підтримує — це головне. Він ніколи не втручається в мій особистий простір. Я дуже люблю вранці пити каву й розгадувати кросворди. Це мій час, і мене ніхто тоді не чіпає. Дуже ціную це. Ще мій чоловік страшенно мудрий. Я — як сірник: спалахую і швидко перегоряю. Він на той сірник не дмухає, щоб той не впав і нічого не зайнялося. Бенха просто мовчить і дає мені можливість перегоріти. Бо що, каже, доброго в тому, якщо відповість. Він відповість, я відповім — і посваримося. Знаєте, я свою книжку написала з присвятою йому — своєму чоловікові, другові, котрий завжди мене підтримує і любов якого допомогла мені повірити в те, що все в цьому житті можливо. Бенха дуже начитаний, ерудований. Коли ми подорожуємо по світу, з ним цікаво, бо він усе знає. Нам ніколи не нудно вдвох. І наші діти досі люблять проводити дозвілля з нами.

— Мені подобається її енергія, — каже Бенхамін, вичекавши, поки відповість його балакуча дружина. — Вона — мотор нашої сім’ї, який не дає їй заснути. Ми завжди в русі. Мирослава, приїхавши сюди, організувала зустріч випускників училища, хоча всі вони живуть в Україні. Ця жінка допомагає мені зростати як особистості. Я постійно в пошуку, постійно читаю, розвиваюся. А все для того, щоб їй зі мною було цікаво. Ми любимо і поважаємо те, що робить кожен із нас. Хоча, звісно, між нами бувають і сварки, ще й які! Ми нерідко іскримо, спалахуємо — як звичайна сім’я…

Фото з архіву сім’ї КАРОНЕ-ШЕПТАК

Ліля КОСТИШИН