Забулися хвилювання початку нового 2017-2018 навчального року і доцільно було б зробити певні висновки.

Особливість роботи з підлітками полягає в тому, що вони, вважаючи себе дорослими, залишаються дітьми. Висловлюючи власну думку вони, як правило, репрезентують позицію своїх сімей. Сьогоднішні учні 9-11 класів і студенти молодших курсів, завтра будуть відповідати за долю нашої держави. Завтра від них, від їхньої життєвої позиції буде залежати спокій і процвітання в Україні.

Задля власного розуміння учнівського контингенту та доцільності вибору тих чи інших педагогічних прийомів в навчально-виховному процесі, було проведено експеримент, який складався з двох етапів. Метою першого етапу було подолання бар’єру в спілкуванні між учнем та аудиторією, вихованцем та викладачем, завдяки закріпленому правилу: оцінюється не думка, а вміння її аргументувати, побудоване на фактичному матеріалі. На другому етапі було запропоновано висловити свою позицію в есе на тему «Україна в кожному з нас». При чому, написання есе позиціонувалося як добровільне.

Звичайно, говорити про повноцінний якісний педагогічний чи соціологічний експеримент не має підстав. Загалом ним охоплено було лише 219 учнів загальноосвітнього закладу, студентів першого курсу коледжу та учнів-учасників секції «соціологія» МАН. 5 підлітків відмовилися від написання письмової роботи. Таке рішення було обґрунтовано не бажанням висловлюватися саме в такій редакції теми (4 учасники), але іншої редакції назви запропонувати не змогли чи не захотіли. І один учасник відмовився, власне, від письмової відповіді, оскільки вважає, що усна відповідь повністю розкриє його розуміння запропонованої тематики.

Таким чином, аналізу було піддано 214 письмових робіт. В найбільш загальному контексті роботи можна розділити на три групи:

1. Роботи учнів, які асоціюють себе і своє майбутнє з Україно.
2. Роботи учнів, які вагаються в своїй оцінці майбутнього, пов’язаного з Україною.
3. Роботи учнів, які не планують пов’язувати своє майбутнє з Україною.

В роботах, де підлітки асоціюють своє майбутнє з Україною, основний наголос робиться на необхідності відродження національної пам’яті, пошуку дієвого механізму патріотичного та громадянського виховання (понад 100 робіт). До прикладу, кілька висловлювань: «… тільки прагнення до свободи та збереження свого етносу допомагає залишатися незламними», «… я переживаю за події в моїй країні, не соромлюся того, що народився в Україні, цікавлюся історією та традиціями, підтримую ідею розвитку країни, яка базується на пріоритетності значення загальнолюдських цінностей», «…ми нація, яка має тисячолітню історію, нація, що за велінням долі розвивається в центрі Європи, нація, що навчилась ставати на захист своєї землі та гідності».

У значній частині робіт (понад 150) є згадки про реформи, що відбуваються в державі в останні роки. Практично у всіх таких роботах високо оцінено можливості, які Україна отримала з впровадженням безвізового режиму з Європейськими країнами. Позитивно оцінюються реформи у сфері мовної політики держави, хоча і відзначається використання у субкультурному спілкуванні російської (близько 40%), польської, кримськотатарської, азербайджанської та інших мов національних меншин. Достатньо стриманою є позиція щодо використання таких соціальних мереж, як VK (100% посилань в роботах тих, хто згадував про соціальні мережі) та OK (близько 30% згадок в роботах). Учні відмічають зручність та доступність цих мереж і тільки у 8-ми роботах зазначено, що їх можуть використовувати як елемент впливу на свідомість в умовах гібридної війни. Цікавою є думка щодо реформ в освіті. Майже 100% учнів позитивно відносяться до таких змін, згадуючи ЗНО, яке, на їхню думку, є елементом прозорості та доступності в освіті. Але в 2-х роботах відмічено, що в освіті залишаються елементи корупції. Про пенсійну (3 роботи), медичну (3 роботи) реформи та реформу поліції (2 роботи) згадано лише в загальному контексті перетворень в Україні.

Близько 90% усіх робіт безпосередньо чи опосередковано містять думку підлітків щодо подій на сході України та в Криму. Варто відмітити, що в 22 роботах підлітки війну називають чи не основною причиною свого прагнення покинути Батьківщину. Основним винуватцем подій останніх років більшість учнів називають східного сусіда. Складне економічне становище вони пов’язують із агресією Росії та її підтримкою сепаратизму на сході України. У понад 130-ти роботах відмічені спроби провести історичні паралелі між нинішньою ситуацією та політикою «Московського царства – Російської імперії – Радянського Союзу» щодо України. 100% учнів, які згадали про зазначені події, вкрай негативно відносяться до анексії Російською Федерацією Криму, сприймаючи це як порушення міжнародних норм.

Таким чином, для більшості опитаних Україна – це їхня батьківська земля з національними традиціями, багатовіковою історією та боротьбою за право бути незалежною. Сьогоднішнє підростаюче покоління ще не готове повноцінно полинути у вир бурхливих подій, але вони розуміють свою відповідальність за майбутнє країни. Як висновок цитата з однієї роботи: «В продовж усієї світової та Української історії молодь була рушійною силою та сприяла позитивним змінам. Наша сьогоднішня молодь – це покоління, від якого залежить майбутнє нашої країни, населеного пункту та кожного з нас!».