“Треба враховувати, що Iран – складна держава”, – пригадується, сказав представник МЗС України в розпал iсторiї, пов’язаної зi збиттям iранською ППО “Боїнга” з 11 членами українського екiпажу на початку сiчня 2020 р.

Це було сказано у зв’язку iз надто вже безпардонними спробами iранської сторони уникнути вiдповiдальностi. Тепер можемо додати, що Iран не просто складна, а дуже складна держава. Бiльше того – ворожа нам, оскiльки надала в розпорядження Росiї величеньку армаду дронiв-камiкадзе Shahed, якi, мов тi витвори iнопланетного know how  з американського фiльму-катастрофи “День Незалежностi”, численними роями атакують нинi українську землю, сiючи смерть i руйнування.

Чим викликане таке тiсне i зовсiм не бажане для нас нинi спiвробiтництво тоталiтарних режимiв дещо рiзного штибу? Адже Росiя, як i її попередник СРСР, пригадується, добряче долучилися до створення i змiцнення воєнної машини Iраку часiв правлiння С.Хусейна – сусiда Iрану, з яким у нащадкiв персiв склалися приблизно такi вiдносини, як у кота з собакою, i з яким вони тривалий час вели виснажливу i безрезультатну вiйну. Можливо, настановами якогось аятоли стосовно того, що треба допомагати одним “невiрним” (росiянам) знищувати iнших “невiрних” (українцiв)? Хоча, швидше за все, йдеться про суто економiчний iнтерес – як не як, оплата Росiєю в тiй чи iншiй формi воєнних поставок з Iрану (чи можна таке було уявити ще зовсiм недавно?), напевно, допомагає Тегерану, стиснутому доволi жорсткими санкцiями Заходу. Справдi, ну хто тебе зрозумiє краще, анiж теж звiдусiль “обложений” санкцiями партнер, нехай вiн i хреститься й тримає свiчку в церквi, а не стелить килимок для намазу?

Як виявилося, у того партнера можна не лише чимось “розжитися”, а й перейняти деякi його паскуднi звички. Зокрема – здатнiсть брехати, не моргнувши оком. Бiльше того – з виразом державницької величi на обличчi. I ось уже офiцiйний представник МЗС Iрану Насер Канаанi урочисто заявляє, що Тегеран “не передавав Росiї безпiлотники для використання у вiйнi проти України”. Це як розумiти: не передавав взагалi, чи передавав  для використання в гуртках авiамоделiстiв у новостворених палацах пiонерiв?  “Ми не надавали зброю жоднiй сторонi воюючих країн”, –  додав iранський функцiонер. Але ж щось нинi таки падає на голови українцiв, нехай i перейменоване пiдступними московитами у безневинну  рослинку “Герань”.

Зi свого боку радник глави Офiсу президента Михайло Подоляк заявив, що  “Iран несе пряму вiдповiдальнiсть за вбивства українцiв, якi загинули внаслiдок атак дронами-камiкадзе iранського виробництва українських мiст”. “Країна, що пригнiчує власний народ, тепер передає ru-монстрам зброю для масових убивств у центрi Європи. Ось що означає незакiнчена справа i поступки тоталiтаризму. Той випадок, коли санкцiй вже точно замало”, – додав вiн. Щодо “незакiнченої справи” i “поступок тоталiтаризму” бiльш-менш зрозумiло. Але як розумiти “коли санкцiй вже точно замало”? Як ледь приховану обiцянку вдарити “Хiмарсами” по Iрану? Чи пiдштовхування до цього Заходу?

Так одразу й не розберешся. Таки справдi, складна ця країна – Iран. А тепер ще й ворожа. Хоча сама вустами свого офiцiйного представника це заперечує. Пригадуються слова одного з  персонажiв незабутнього Жан-Поля Бельмондо: “Все  двоїсто, все туманно. Все – як у вашому Коранi: рахат-лукум з отрутою”. Що й казати, зайвий ворог в нашому становищi – не найкраще придбання. Хоч вiн i стверджує, що отрути не постачав нi нам, нi нашим головним нинi ворогам…