Воїн з Тернополя Олександр Іванюк разом з дружиною та сином занурились у атмосферу середньовіччя на 3 дні.

Протягом 2-4 серпня у селі Урич на Львівщині тривав фестиваль середньовічної культури «Ту Стань». На фестивалі уже традиційно діють містечка, у яких відтворюється життя і побут певної доби.

Люди, які без родового коріння, національної пам’яті і гонору минувшини не можуть оперувати фінансами, досліджувати і бути першопрохідцями для своєї нації, народу, таких людей швидко поневолюють. Здобуте привласнюють якраз ті народи, які чудово розуміють важливість вищенаписаного, вважає тернополянин.

– Попри трагічні події 2014-2024 р.р., є деяке народне пробудження і відхід від “савєцкого” минулого. Ми це бачимо в культурі, в соціальних відносинах та в армії. Тому є великий вклад маленьких людей на «Ту Стані». Там люди демонстрували побут, культуру і захисний стрій у певному вивченні перших витоків української армії.

Олександр приєднався до Табору живої української середньовічної культури, оскільки уже давно виношував цю ідею

– Раніше я дуже поверхнево знав про те, що є якийсь там фестиваль середньовіччя, – зізнається він. – Власне, я є конструктором і більше цікавився періодом Першої світової війни і Перших визвольних змагань. Але за період військової служби в ЗСУ, щоб якось тримати міст з адекватним життям, я по-можливості продовжував вивчення історії. Ну я, звісно, нічого не відтворював за час повномасштабного вторгнення, але я збирав інформацію, вивчав і тому подібне. А періодом раннього Середньовіччя як становлення Української держави, захоплювався ще дитинства. Уже за період повномасштабного вторгнення так думав, чому б мені не почати «шитися», чому би мені, наприклад, не відтворити цей період. Пізніше до мене дійшло, що насправді це все круто, адже ти демонструєш на собі обладунок, речі, якими користувалися в давнину, історично та археологічно доведені елементи прикрас чи одягу. Звичайно збирання усього цього займає певний час, а придбання вимагає ресурсів. Однак до мене дійшло, що було б дуже круто залучити до майбутніх процесів і свою сім’ю.

Дружина Олександра Надія радо прийняла пропозицію

– Їй це дуже подобається. Власне вона сама розуміє необхідність у цьому, як представниця українського народу. Це певна нагода доторкнутися до історії, відчути себе бодай на день частиною її, показати іншим, що в давнину усе було саме так, – розповідає чоловік. – Я запалився ідеєю вдягнути свою сім’ю і повезти на фестиваль, щоб трошки вони відчули атмосферу, обмеження і дискомфорт тих часів.

Дітям такі моменти особливо потрібні

– Перш за все це було потрібно моєму сину. Він, як люба інша дитина, вбирає в себе будь-яку інформацію, як позитивну, так і негативну. А особливо у час інновацій, мультимедійного прогресу та діджитилізації. Я хотів до дитини донести, що ж таке ті мої слова перед його сном.

Манера та спосіб подання історії, а саме її сприйняття у різні часи виглядають по-різному. Саме тому Олександр хотів показати синові, що українці – це не типові кріпаки, як звикли показувати нас у пострадянський час. Українці – звитяжні і героїчні люди, які все своє існування гордо виборюють свою правду і незалежність.

Олександр каже, що «використав просто свій момент, коли вчергове травмував коліно»

– Чергова операція і період перебування на реабілітації, який тривав місяць, дав мені можливість зібрати себе та свою сім’ю (ред. – історичний одяг, елементи побуту та інше). Нам вдалось «Ту Стань» та доторкнутися до тих подій.

Чоловік наголошує, особливо під враженнями від заходу перебуває син Мартин, хоч і сам Олександр не менше вражений

– Мені дещо вдалося розказати синові. Наразі він після подій набрався своїх вражень і дотепер, уже декілька днів, задає багато питань. Я, в принципі, не втомлюся йому давати відповіді і пояснювати, наскільки мені відомо. Тобто без якихось там прикрас, без домальовування, без фантазій. Я стараюся донести те, що цей момент, який ми пережили – це було просто таке життя, минуле життя наших українців, наших воїнів.

Масштаби фестивалю цього року були дещо меншими, ніж зазвичай

– Насправді дуже жаль тому, що ми проживаємо зараз трагічні події в нашій країні і фестиваль не був настільки масовим, яким він був в минулому, і який буде в майбутньому. Багато реконструкторів поміняли бутафорський меч на справжню зброю і ось вже не театралізовано захищає свою сім’ю, народ.

Олександр Іванюк каже, це його перша реконструкція у таборі XI-XII, однак точно не остання.

Фото з особистого архіву Олександра Іванюка