4 грудня виповнився рік, як після важкої хвороби не стало Сергія Сірого… Відомого поета і журналіста, автора слів понад 200 пісень, серед яких і популярна музична візитівка Тернополя про «казку, в якій ми живем». А вчора в Тернопільському прес-клубі відбулася подія, хоч і приурочена цій сумній даті, але радісна тим, що саме цього дня побачила світ нова книжка поета.

Роботу над нею вже без автора з любов’ю завершувала його вдова, також відома тернопільська журналістка Галина Сіра. І ця невелика барвиста книжечка – збірка віршованих казок для дітей «Слоненятко Роні» – стала втіленням ще однієї грані багатого Сергієвого таланту.

Представляючи книжку, директор видавництва «Джура», де вона вийшла, Василь Ванчурасказав, що написана вона з великою добротою і теплом, і що саме такі зараз дуже важливо читати дітям, а часом і дорослим.

Хвилюючими спогадами про Сергія Сірого поділилися його вдова Галина та сестра Надія Швець, яка працює заступницею директора по роботі з дітьми тернопільської централізованої бібліотечної системи. Остання познайомила присутніх із ще однією книгою, яка називається «Музика у слові», і яку бібліотекари створили для літератора ще за його життя. В оригінальній палітурці з лялькою-музою – диски з піснями Сергія, світлини та описи до них.  А Галина Сіра, відповідаючи на запитання журналістів, запевнила, що є достатньо матеріалу і для видання нових Сергієвих книжок, і вони обов’язково будуть. «Але в мене є правило не говорити наперед, поки роботу не закінчено, – сказала вона.- Так було і з «Слоненятком Роні»…». А ще вона відкрила одну таємницю свого чоловіка, яку через його велику скромність досі знав мало хто. Виявляється, ще в дитинстві Сергій дуже захоплювався театром та кіно і дуже хотів стати актором. Закінчивши школу, талановитий хлопчик з провінції поїхав вступати до «найкрутішого» в ті часи вузу – Всесоюзного державного інституту кінематографії, і – вступив туди попри величезний конкурс та високі вимоги до абітурієнтів! Однак потім, через непорозуміння з куратором курсу, гордо забрав документи і повернувся в рідний Тернопіль. З інституту потім навіть телефонували і пропонували повернутися, але він не погодився – такий був характер, а через 2 роки вступив вже на факультет журналістики Львівського університету.