ВО «Свобода», «Національний Корпус», «Правий сектор», Українська Добровольча Армія, ОУН та Конгрес Українських Націоналістів йдуть на вибори до Верховної Ради спільним списком. 

Єдиним кандидатом у народні депутати України від Об’єднаних сил націоналістів у Тернополі є заступник міського голови, юрист, економіст, еколог, співзасновник благодійного фонду «Єднання поколінь»  Леонід Бицюра.

— Леоніде Олексійовичу, українці вже так звикли до того, що на одну булаву — три гетьмани, що об’єднання націоналістичних сил задля спільної мети сприйняли як справжнє диво. Диво, котрого так нині потребує Україна. Чим був зумовлений такий крок?  

— Українці звично об’єднуються перед якоюсь загрозою. І так сталося, що вперше, мабуть, за останні 80 років, націоналісти України об’єднались у спільну силу. Це, напевно, мрія ще з тих часів, коли ОУН розділився на «мельниківців» та «бандерівців» . Націоналістичному рухові практично вже цьогоріч — 90 літ, а таке об’єднання відбулося вперше. І це, мабуть, вже одна з перших перемог Української нації. Націоналісти з ВО «Свобода», «Національного Корпусу», «Правого сектору», Української Добровольчої Армії, ОУН та КУН об’єднались із тим, щоб дати людям надію, певність у тому, що зможемо навести лад в Українській державі. Адже тепер загроза і контрреволюції, і реваншу, як ніколи гостра. Українська влада за останні п’ять років, на жаль, деморалізувала населення. Воно дезорієнтувалось. Дуже багато українців розчарувались і збайдужіли до того, що відбувається в їхній власній країні. Ми маємо повернути їм віру та впевненість у завтрашньому дні. Ми маємо показати приклад. Приклад існування принципів, як таких.

— Що стало спільним знаменником такого об’єднання самостійних політичних гравців? 

— Так, кожен політичний рух — це свій шлях становлення і розвитку, свій світогляд, своє бачення розв’язання соціальних, економічних проблем, політичних, геополітичних, дипломатичних, мілітарних. Проте існують базові, фундаментальні поняття, які є спільним знаменником, ключовими об’єднувальними факторами для політичних організацій, таких як націоналістичні. Для нашої організації і для тих, котрі об’єднались тепер спільним списком, це  відстоювання тих національних інтересів, які нині, власне, в небезпеці. Це територіальна цілісність, унітарний устрій, недопущення федералізації. Це питання нашої ідентичності, мови, культури. Але це і питання соціальні. Ми вважаємо, що українець — це не просто громадянин, який говорить українською мовою. Ми переконані, що кожен українець повинен бути господарем у своїй країні, а не наймитом, повинен жити в добробуті й мати повагу від держави, повинен почуватись у безпеці та не боятися за майбутнє своїх дітей. Для нас інтереси України та Українців — понад усе! Саме це і є спільним знаменником усіх націоналістичних організацій, котрі тепер об’єдналися. Серед нас є і юристи, і економісти, і політики, і військові та добровольці, науковці та фахівці, котрі знають, як вирішувати питання соціальні, політичні, економічні, екологічні, геополітичні. Часу на вагання й експерименти нема. Для реанімації країни потрібні досвідчені націоналісти, що чітко й злагоджено діятимуть в інтересах країни та простих українців. Наше завдання — розвиток і збереження Нації.

— Під час з’їзду, окрім спільного списку, оголосили перелік кандидатів в одномандатних мажоритарних округах. Від Об’єднаних націоналістичних сил ви балотуватиметесь по 163–му. Чи готові представляти інтереси Тернополя в парламенті?  

— Так, я відчуваю себе достатньо готовим для того, щоб представляти Тернопіль у парламенті. Це моє рідне місто. Вважаю, що маю і добру освіту, і добру фахову підготовку. Я — професійний юрист, закінчив Академію адвокатури, маю досвід судової практики й адвокатської роботи, ефективний управлінський досвід, дуже добре знаю місцеве самоврядування, знаю, що таке державне управління. Мав досвід підготовки і законопроектів, а найважливіше — в мене є прямий діалог із людьми, з мешканцями міста Тернопіль. Мене знають городяни, тут живуть мої діти, я не збираюся звідси нікуди виїжджати, і мені важливо, щоб Тернопіль розвивався, і загалом Україна. Бо окремо це неможливо, тому що місто стикається з тими самими проблемами, що й держава. І чимало з них пов’язані саме з недосконалим законодавством, а ще більше — з його невиконанням. Упродовж останніх як мінімум п’яти років я є спікером Школи мерів. Навчаю міських голів інших міст і кандидатів на міських голів, як діяти в кризових умовах. Я знаю, що відбувається практично в кожному місті України. І це не телевізор. Це реалії, з якими щодня стикається кожне місто. Воно має типовий перелік проблем. Проблем, які відрізняються лише масштабом, територіальною специфікою, але фактично в усіх міст однакові. І кожне місто розв’язує їх самостійно, наступаючи на одні й ті ж самі граблі та втрачаючи при цьому дорогоцінний час. Нам важливо об’єднатись, важливо врешті чітко поставити ті питання, котрі вже давним-давно озвучили та сформулювали і які, на жаль, не чують уряд, парламент, президент, тому що вони далеко на Київських пагорбах, і їм не до наших клопотів, вони нічим не можуть нам допомогти, бо загрузли в політичних розбірках, дискусіях, дебатах, у них немає часу для парламентської роботи, вони зайняті вирішенням власних питань. На жаль, скажу так, що за останні роки дуже багато створено міфів про, наприклад, переваги децентралізації. Я ще у 2009 році почав працювати над цією темою. Дев’ять років тому ми пропонували зробити модель на базі Тернополя і Тернопільського району для того, щоби показати, яким чином може працювати об’єднана територіальна громада. Шість років тому наша команда зробила перший крок із впровадження концепції полюсів зростання в Тернопільській області. Ми підготували обгрунтовану модель трансформації територіального устрою регіону. Концепція передбачала соціальний, економічний, транспортний, логістичний розрахунок розвитку Тернопільщини. Першою точкою опори став Чортків, який із моєї ініціативи перейшов у статус міста обласного значення. Відтак були Кременець та Бережани. А далі, на жаль, сталася псевдодецентралізація від піар-урядовців. Не всі знають, що наріжним каменем так званої «реформи»  стало прискорення процесів урбанізації, тобто міграції сільського населення в міста. Села опустіли. Результат очікуваний — тепер землю не буде кому захищати… Всі світові приклади проведення реформ в обмін на кредитні запозичення зазнавали невдач. «Якби ви вчились так, як треба»…

— Так, проблем накопичилось багато…

— Надто багато. Знову ж таки повторю, що, на жаль, є дві України. Одна Україна — в якій ми живемо, працюємо, стикаємось із купою проблем, тарифами, цінами, результатами недолугих недореформ, неефективними урядовими рішеннями та великим бажанням виїхати звідси. Інша Україна — та, про яку на центральних телеканалах розказують нам популісти, з їхніми політичними спекуляціями, фантазіями та відірваністю від реальності. Треба припиняти це. Україна для всіх повинна бути єдиною, і перед її законом усі мають бути рівні. Для нації настав час поставити важливі для її розвитку питання та отримати на них чіткі відповіді. Перше з питань — завершення адміністративно-територіальної реформи. Україна повинна модернізуватися за своєю суттю і територіальним устроєм. Обов’язково — демонтаж системи обласних і районних державних адміністрацій як рудименту, спадщини радянської, комуністичної системи. Якщо ми вже ухвалили, що місцеві громади мають самостійно визначати свій розвиток на територіях, то спільно з відповідальністю їм потрібно віддати й ресурс. Нині тільки по Тернополю маємо мінус 200 мільйонів гривень між нашими додатковими зобов’язаннями за законодавством та додатковими ресурсами, які нам нібито передані в рамках децентралізації. Друге — завершення модернізації політичної системи. Обов’язкове впровадження відкритих списків, що унеможливить політичну корупцію. Коли сьогодні ви чуєте з усіх екранів, що за колосальні суми купуються місця в парламентських списках, особливо у тих партіях, що цьогоріч з’явилися, то повинні усвідомлювати, в який спосіб «покупці»  розраховуватимуться за місце під куполом ВРУ. А це політична корупція.  Третє — реструктуризація економіки. Ми тепер у зашморгу, в замкненому колі, коли у державному бюджеті не вистачає коштів на виплату соціальних пільг, гарантій, пенсій, субсидій тощо, не працюючих українців більше, ніж працюючих. Із зачарованого кола треба виходити, але без серйозних посилів для економіки, підприємств, підприємців, фізичних осіб-підприємців, заробітчан-мігрантів, котрі повертаються зі своїми коштами, цього неможливо зробити. Четверте — запобігання інтенсивній міграції  молоді. Безумовно, кожна людина має справо самостійно вирішувати, де їй жити. Проте більшість з України жене відсутність впевненості в завтрашньому дні, гарантії гідної зарплатні та можливості бодай за життя заробити на власне житло. У своїй «Програмі дій» пропоную і захищатиму запровадження ефективного житлового кредитування для молодих спеціалістів та їхніх сімей; узгодження підготовки фахівців у закладах вищої, професійної і професійно-технічної освіти з потребами місцевого ринку праці; підвищення заробітної плати та запровадження грошового заохочення молодим спеціалістам.  Молодь — кров та енергія нації. Україна повинна перестати бути донором мізків та робочої сили.

— Завдання нелегкі та важливі.

— І їх багато. Україна повинна набрати швидкості у розвитку та вирішенні важливих питань. Тернопіль має стати гідним прикладом для неї. Ми повинні згуртуватись і спільно захищати інтереси Тернополя та країни в парламенті. Інакше — втратимо країну та себе.