Її шлях, сповнений випробувань і звершень, починається у мальовничому селі Людвищ на Тернопільщині, де у 2016 році вона стала першою жінкою на Шумщині, яка підписала контракт зі Збройними силами України. Цей крок, що змінив її життя, став не просто професійним вибором, а істинним покликанням, яке визначило її подальшу долю. 

Служба в піхоті, зокрема, у 14-й механізованій бригаді ім. князя Романа Великого, загартувала її характер. Людвищанка свого часу навчалася у Київській національній академії внутрішніх справ, закінчила курси медичних сестер і три роки успішно працювала на «швидкій» у Тернополі, вправно володіє навичками надання першої медичної допомоги. Цей досвід, безумовно, став у пригоді в умовах військового життя. Проте незважаючи на тяготи служби, Зоя зберігала свою внутрішню ніжність і жіночність. Вона знаходила час для догляду за вазонами, захоплювалася квітами та домашніми «пухнастиками», що свідчить про її глибоку, чутливу натуру.

Армія подарувала їй не лише новий досвід, а й кохання. Під час служби Зоя зустріла свого чоловіка Андрія, також військовослужбовця ЗСУ. Їхня історія могла б стати основою для романтичного роману, але доля розпорядилася інакше. За три роки Андрія не стало. Ця втрата, що залишила глибокий шрам на її серці, могла б зламати будь-кого, але не Зою. Вона знайшла в собі сили не тільки продовжувати службу, а й стати ще сильнішою. Її віра в Бога, глибоке захоплення літературою, зокрема, творчістю португальського поета Луїша Ваза де Камоенша, а також інтерес до психології та розвитку особистості допомогли їй вистояти. Вона пише вірші, які є віддзеркаленням її душі, її переживань та її незламності. А ще малює картини, каже, що це допомагає їй зосередитися на найголовнішому – «Бог дає нам труднощі, крізь які ми в змозі перейти і стати ще сильнішими». Картини Зої стали окрасою багатьох виставок, зокрема, й у Німеччині. Так, жінка не має відповідної освіти, вона творить серцем і великою незламною українською душею.

Після завершення першого контракту Зоя, яка раніше вже працювала з групами паломників в Україні та за кордоном, зокрема в Італії, продовжила свій духовний розвиток, закінчивши Чернівецький богословський інститут. Вона вірить, що «людині, напевно, відведений час і момент, щоб відвідати  Богом дані місця нашої планети», і сама завжди була відкрита до нових знань і вражень. Цікаві поїздки зі знаними людьми Тернопілля та України до святих місць збагатили її світогляд.

У січні 2023 року Зоя Головатюк була відзначена почесними відзнаками Тернопільської обласної ради за свою службу. Під час урочистостей вона зачитала власні вірші, які глибоко торкнули присутніх, знову довівши, що її сила не тільки у зброї, а й у слові. «Відверто кажучи, коли підписувала перший контракт, не сподівалася, що так прикиплю до армії душею. Я отримала від військової служби набагато більше, аніж очікувала. Це спонукало продовжити кар’єру в українському війську. Сподіваюся, цьому присвячу все своє життя – наскільки у мене вистачить сил, здоров’я», – ділиться своїми планами пані Зоя, яка наприкінці лютого відбула до Полтави, щоб освоїти військову спеціальність звʼязківця та поповнити ряди в/ч А3215.

Зоя – неординарна, цікава особистість, яка неодноразово ділиться своїм досвідом служби та труднощів, виступаючи перед студентками, на гендерних заходах і перед громадою. Вона надихає інших своїм прикладом, показуючи, що жінка може бути тендітною фізично, але надзвичайно сильною духом і душею. Її донька Анна здобуває фах психолога, аби надалі допомагати людям, надто військовим, які пройшли «горнило» війни, каже це мінімум, який вона може зробити для цих незламних титанів. А ще вона любить творчість, і обожнює маму, яка у всьому її підтримує…
Зоя попри щиру усмішку, готовність завжди прийти на допомогу, пережила чимало труднощів у житті. Дуже рано їй довелося пережити втрату найрідніших людей. Проте ця незламна жінка завжди памʼятає мудрий вислів Конфуція:

«Коли очевидно, що цілей неможливо досягти, не змінюйте цілей, змінюйте шлях їх досягнення». Цей принцип став її життєвим кредо.

Нині Зоя Головатюк – це не просто військовослужбовиця. Вона – символ української жінки-воїна, яка поєднує в собі військову доблесть, глибоку віру, поетичне натхнення та активну громадську позицію. Її історія – це розповідь про незламність духу, про силу кохання і втрати, про віру в майбутнє та непохитне бажання захищати свою Батьківщину. Вона – надихаючий приклад того, як тендітна жінка зі «сталевим» серцем може змінити світ навколо себе, стати опорою для інших і вписати своє імʼя в історію країни.

Зоряна ДЕРКАЧ 

Сільський Господар.