Ситуація на фронті, озброєння та рекрутинг. Інтервʼю з начальником відділення комунікацій 44-ї артбригади
44-та окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола — військове з’єднання з майже 12-річним бойовим досвідом. Із вересня 2014 року артилеристи бригади воюють на сході України, зокрема під час АТО та ООС брали участь в запеклих боях у Бахмуті та під Дебальцевим. Як змінилося озброєння з початку повномасштабного вторгнення, яка ситуація на напрямках, де зараз воюють, і яких фахівців бракує бригаді — про все це на Суспільному говорили з начальником відділення комунікацій Максимом Коломійцем.
“У Малині на честь нашої бригади названа одна з вулиць міста”
– Тернопільська 44-та артилерійська бригада була створена на початку російсько-української війни, а саме у вересні 2014 року. Це бойовий шлях довжиною майже 12 років. Розкажіть, які бойові заслуги вашої бригади за цей час, можливо окреслите найскладніші напрямки, на яких воювали?
– Майже з самого моменту формування, а саме в листопаді, бригада виїхала в сектор виконання завдань антитерористичної операції і приступила до виконання бойових завдань. Вона була в багатьох населених пунктах, виконувала оборонні та наступальні операції.
З відомих — це оборона Донецького аеропорту, Дебальцевський котел, далі ООС. Ми були одними з перших, хто зустрів повномасштабне вторгнення Росії зустріли на Київщині. Також на Житомирщині, а саме в місті Малині, на честь нашої бригади, названа одна з вулиць міста. За це місто проходили запеклі бої, воно було стратегічно важливим для росіян. Якби вони взяли цей населений пункт, то повністю перекрили б відступ на західну частину України.
Після Києва нас уже трошки розділили. Наша бригада поїхала виконувати завдання на три різні напрямки. Одна частина війська залишилася на Волинському напрямку, стримувати звідти можливий прихід сил ворога. Інша частина військ поїхала на Донецький та Запорізький напрямки, і ще одна частина була на Чернігівщині.
Після цього були Донеччина, Луганщина, там було дуже багато населених пунктів: Бахмут, Сіверськодонецьк, Лисичанськ. Потім була контрнаступальна операція на Харківщині, оборона Запоріжжя, також славнозвісна Курська операція, де наша бригада брала участь. Ну і знову повернулися на Харківщину та Донеччину, зараз також працюємо там.
– Яка зараз ситуація на тих напрямках, де воюєте?
– Ми все-таки більше працюємо на Запоріжжі, там зараз базуємося. На Донеччині допомагаємо підрозділам на Покровському напрямку, там стоїть пару наших підрозділів, які виконують бойові завдання, придані до піхотних бригад.
Якщо говорити про Запорізький напрямок, то можна сказати, що майже всю лінію бойового зіткнення Запорізького напрямку перекриває наша бригада за допомогою свого артилерійського озброєння. Так, там важко, я думаю, кожен бачить, що відбувається зараз, як працюють наші вороги. І знову ж таки погодні умови не сильно сприяють, але буду відвертим, для артилерії немає поганої погоди. Працюємо, намагаємося стримувати, намагаємося відкидати ворога далі.
“Ми були одними з перших, хто пересів на українське озброєння”
– Як змінилося озброєння вашої бригади від початку повномасштабного вторгнення? Я знаю, що у вас є і натівська зброя, це, зокрема, гаубиці М-777, а також озброєння українського виробництва, наприклад, славнозвісна “Богдана”.
– Ми розпочали повномасштабне вторгнення ще на старих радянських гаубицях: “МСТА-Б”, “Гіацинт”, “Рапіри” (протитанкові гармати). Після чого модернізувалися до натівського озброєння. Це було два зразки. Гаубиця М-777, або, як в народі кажуть, “три сокири”, дуже точна і дуже класна зброя. І також один з варіантів озброєння — це італійська гаубиця FH-70. З ними працювали дуже довго, починаючи з літа 2022-го року і по 2024-й рік. Прекрасно працювали, тому що вони пристрілені, точні, легкі гармати і, скажемо так, неважкі в обслуговуванні.
Після цього ми були одними з перших, хто пересів на українське озброєння, а саме самохідну артилерійську установку “Богдана” і зараз отримуємо уже причіпну “Богдану-Б”. Тобто можна сказати, що ми повністю переозброїмося на українське озброєння стандартів НАТО.
– У чому плюси переходу на українське озброєння і чи є мінуси?
– Якщо говорити з плюсів, це, звичайно, ремонт самого обладнання, тому що все комплектуюче робиться тут у нас в Україні. Ми можемо або замовити комплектуюче, або зробити швидше своїми силами, а якщо це щось важче, то ми відправляємо наше озброєння на місце, де його ремонтують. Відповідно проходить набагато менший проміжок часу для того, щоб озброєння повернулося до нас і уже приступило до виконання бойових завдань.
Якщо говорити про мінуси, напевно, що найочевидніший — це розмір. Самохідна артилерійська установка, щоб ви собі розуміли, це приблизно 12 метрів у довжину, така здорова-здорова машина. Якщо порівняти з маленькою М-777, то це десь в складеному вигляді метрів шість максимум.
– Тобто замаскувати важче?
– Так, але великий плюс в тому, що ми можемо відпрацювати і від’їхати. Відпрацювали, завелися, поїхали собі далі.
“Рушниці — наразі найефективніший спосіб збиття ворожих дронів”
– Як розвиваєте напрямок БПЛА у бригаді?
– У нашій бригаді є окремий підрозділ — дивізіон артилерійської розвідки. Це, напевно, що найголовніше для артилерії, тому що без БПЛА, як ми кажемо “очей артилерії”, ми би просто нічого би не бачили, грубо кажучи. Різновид озброєнь БПЛА — від вітчизняного до світового масштабів, дуже різноманітні. Ми працюємо на українській “Фурії”, на українській “Лелеці” працюємо, але є і міжнародне озброєння, наприклад “Пума”. Скажу відверто, до них всіх треба звикати. З українськими якось простіше нам вдається працювати. Але, в принципі, все виходить у хлопців.
– Ви вже згадували про натівську зброю, також про БПЛА іноземного виробництва. Чи їздять ваші артилеристи кудись на навчання, чи приїжджають, можливо, сюди до вас люди, які вчать працювати з цим озброєнням?
– Є стандартний курс підготовки, який приходить кожен боєць, тобто базова військова підготовка. Після чого він потрапляє до нас в підрозділ. Ми намагаємося ставити новоприбулого військовослужбовця до більш досвідчених хлопців, які можуть його швидко навчити, показати, як потрібно робити. Але буває й так, коли ми отримуємо нове озброєння, на якому маємо попрацювати, ми виїжджаємо на місця навчання.
Там хлопці проходять підготовку або з іноземними інструкторами, якщо це озброєння потрібне саме для них, або вони можуть і виїжджати за кордон. Зараз насправді уже така практика виїзду за кордон не настільки широко розповсюджена в нашій бригаді, але ще існує. Тому що, ну, як я вже казав, ми переходимо на вітчизняне озброєння, українське. І тому навчаємося тут, на території України.
– Спілкуючись з артилеристами, чую, що їм доводиться не лише працювати за гарматою, а й дивитися за небом і відбиватися від ворожих дронів. Чи можливо, створюєте антидронові підрозділи, які можуть захищати артилерійський розрахунок під час роботи?
– Так, насправді зараз дуже сильно змінилася ситуація в небі в порівнянні з початком повномасштабної війни, коли підрозділ міг вільно працювати та не переживати за те, що відбувається над їхньою головою. Зараз ми практикуємо саме охоронний підрозділ, де ми одну-дві людини долучаємо до кожного розрахунку. Вони працюють з рушницями, наразі це найкращий засіб для збиття дронів.
Ці люди прикріплюються до цього підрозділу і працюють з ним. Якщо вони виїжджають на позицію, з ними їде цей розрахунок. Вони оснащені, помповими рушницями і при виявленні якоїсь загрози, вони перші, хто вступає у відбиття цього. Але, звичайно, якщо розрахунок чує, що летить ворожий БПЛА, вони також можуть братися до зброї і допомагати відбивати цей напад.
“Головне – бажання. Навчитися можна на місці”
– Далі поговорімо про рекрутинг. Яких фахівців потребує ваша бригада? Давайте спочатку поговоримо саме про бойові вакансії.
– Будемо відверті, спектр вакансій в артилерії не такий великий, як в піхоти, але насправді, якщо говорити про тих, хто нам зараз потрібен, це звичайно розрахунки гармати. Це і командир гармати, номер обслуги, навідник гармати. Також водії, враховуючи те, що в нас самохідні артилерійські установки, до кожної машини має бути прикріплений водій. З бойових так само є оператори БПЛА.
– Усього навчаєте чи потрібні фахівці вже з навиками?
– Головне — бажання, а навчитися можна на місці. Це не так важко, як здається. Головне прийти з бажанням.
– Чи є тилові вакансії, оскільки ми розуміємо, що без логістики, без всього іншого, бригаді складно працювати. Яких саме фахівців саме потребуєте у тилу?
– Без тилу не буває перемоги. Насправді, на одного бійця потрібно мінімум чотири людини, які допоможуть йому виконувати бойові завдання. Є і звичайні кухарі, які мають готувати теплу їжу для солдатів, є люди, які повинні підвозити боєприпаси. Той самий одяг, хтось його повинен сортувати, роздати, підготувати для військовослужбовців. Зв’язківці, без них також нікуди. Тому вакансій у нас достатньо. Головне — не сумніватися, не боятися, прийти і місце знайдемо під людину – це 100%.
– Як залучаєте нових людей у бригаду?
– У нас працює рекрутинговий центр. Нас можна знайти у різних соціальних мережах. Ви можете вписати в пошуковому запиті 44-а окрема артилерійська бригада і в нас є всі спектри соцмереж, починаючи від Інстаграму, Фейсбуку, ТікТоку і тому подібних. Також можна звернутися за номером телефону, який вказаний в цих соціальних мережах, або звернутися саме в частину. І ми будемо готові прийняти будь-кого.
Після того, як людина приходить, вона працює з нашим психологом для того, щоб зрозуміти, наскільки людина відповідає посаді, яку б вона хотіла обрати. За результатами спілкування з психологом можна зарекомендувати іншу посаду. До прикладу, коли він зрозуміє, що людина не підходть на оператора БПЛА, він може запропонувати їй посаду номера обслуги тощо.
Після спілкування з психологом повертаємося в наш відділ кадрів, де ми підбираємо підрозділ, в якому рекрутер може проходити службу. Але знову ж таки, якщо у військовослужбовця є бажання проходити службу деінде, наприклад, коли хтось з друзів, знайомих чи рідних проходить в службу в іншому підрозділі, ми можемо перевести його в цей підрозділ.
Оформляємо відношення до нашої частини, людина проходить військову лікарську комісію в супроводі наших представників, тобто непотрібно самому ходити в центр комплектування, є супровід наших військослужбовців, вони проходять разом з ним комісію. Після цього людина повертається до нашої частини і направляється на базову військову підготовку. Повертається вже з військової підготовки як наш військовослужбовець.
– Залучаєте людей тільки через власний рекрутинговий центр чи є фахівці, яких направляють з центрів комплектування?
– Насправді зараз ситуація така, що ми можемо залучати бійців тільки через власний рекрутинг. Бо центри комплектування зосереджені в більшості на піхотні бригади. Ми не стоїмо в пріоритеті, на жаль. Але деколи бувають такі випадки, що направляють до нас, але це більше як виключення з правил, ніж практика.
– Яких фахівців критично бракує?
Я не можу сказати, що в нас є якась критична потреба в певних фахівцях. Враховуючи всю статистику й те, що відбувається навколо, звісно, є і поранення, і, на жаль, загиблі також є, але в нас, напевно, що один з найнижчих показників загибелі серед усіх Збройних сил України за цих чотири роки повномасштабної війни. Але звичайно, ми шукаємо саме бойові посади, такі як номер обслуги або ті ж водії. Водії завжди потрібні, вони завжди в пріоритеті.
“Жінки у нашій бригаді показують феноменальний результат”
– Як щодо жінок у вашій бригаді? Чи є для них бойові вакансії, чи лише тилові?
– Буду відвертим, жінки, мабуть, найкраще себе показують саме в підрозділах безпілотних літальних апаратів. В нас є дві дівчини-військовослужбовиці, які командують різними підрозділами літунів. Одна з них, до речі, була особисто нагороджена президентом України відзнакою “За мужність”. Насправді, жінки показують феноменальний результат. І буду відвертий, що хлопці хочуть за ними йти, вони підлаштовуються під них. Напевно, дівчина може знайти правильний шлях до чоловіка, як то кажуть.
– Які ще є вакансії?
– Ну, звичайно, є стандартні — це зв’язківець, кухар. Але цим не обмежується. Польовий медик, без них нікуди. Але якщо дівчина хоче керувати якимось розрахунком, цього можна навчитися.
“Ми показуємо реальність”
– Важлива складова рекрутингу — медійність бригади. Ви відповідаєте за цей напрям. Як ви працюєте для того, аби ваша бригада була впізнаваною і медійною?
– Ну, насправді, тут все дуже неоднозначно, тому що наскільки б ти не зробив хороший матеріал, все рівно може знайтися якась критика. Дуже багато різних чинників є. Ми намагаємося показувати дійсно правду, те, що відбувається навколо нас.
Ми показуємо бойову роботу, як працюють хлопці, як вони живуть в реальних бойових умовах. Але, знову ж таки, це не завжди вдається, тому що багато критики, диванні критики, ті ж самі боти, зокрема російські, які намагаються налітати. І дуже часто така інформація викривлюється в суспільстві. Але з нашого боку ми намагаємося по максимуму показати реальність того, що відбувається з нами та навколо нас.
– Розкажіть, як ви починали свій шлях у війську?
– Я мобілізований. Я пройшов в підготовку офіцерів запасу і перед початком повномасштабного вторгнення розумів, що щось має бути, тому я вже був готовий до всього, що відбувається. В перші дні я прийшов в центр комплектування, мені сказали: “Зачекай, тебе поки що не потрібно”. Ну, в мене була доволі така специфічна спеціалізація, я був офіцером-психологом, будемо так це називати. А сказали, що поки що не потрібно.
Я подумав, ну, раз не потрібно, гордо так подумав, в нас так багато захисників, значить, можу йти займатися своєю справою. Але буквально через місяць до мене зателефонували, сказали: “Збирайся, ми тебе чекаємо”. Приїхав, пройшов курси підготовки в Академії сухопутних військ і був розподілений в цю бригаду. Але був розподілений одразу в бойовий підрозділ, розпочав свою службу в цій бригаді з Донецького напрямку. Там було доволі так цікаво. В різних місцях побував, був в Сіверодонецьку, Лисичанську, під Бахмутом.
Потім мене направили у мій підрозділ на контрнаступ на Харківщині. Скажу, що ці емоції не передати жодними словами. Коли ти проїжджаєш тільки що звільнену територію, коли люди виходять, аплодують тобі, дякують, виходять з прапорами України, які ховали, поки були в окупації. Це дуже сильно. У 2023 році я вже був направлений в управління бригади і от виконую завдання по своїй спеціалізації.
– У цивільному житті ким були?
– В цивільному житті я менеджер з продажу товарів за кордоном. Я працював на заводі, який займається виготовленням глини для кераміки. І ми займались реалізацією цього.
– Як вам такі контрасти?
– Коли я прийшов в бойовий підрозділ, мені дуже допомогло те, що я в цивільному житті мав комунікацію з різним населенням, з багатьма людьми спілкувався. І я швидко зміг знайти спільну мову з різними військовослужбовцями. І насправді це дуже сильно допомогло на початку. Бійці почали швидше відкриватися мені, розповідали, що не так, що би хотіли покращити, що їм заважає. І якось так робота почала покращуватися.
– Як працюєте з новоприбулими? Хочу зосередитися саме на тих, хто морально не готовий до бойових дій.
– Насправді, ніхто нікого одразу не кидає в бій. В нас пріоритет для того, щоб навчити військовослужбовця виконувати бойові завдання. Тому що ми самі розуміємо, якщо людина новоприбула і вона піде в бій непідготовлена, вона не стільки зробить шкоду для себе, як підведе побратима, який біля неї.
Тому вона доволі довгий проміжок часу, місяць — це 100%, проходить адаптацію. Налагоджує зв’язок з колективом, комунікує з більш досвідченими побратимами і лише після того, як ми впевнилися в тому, що людина може виконувати ці бойові завдання, тоді вона буде виконувати вже бойові завдання.
“Коли ти наважився, ти маєш право вибору”
– А якщо людина й після цього не готова до бойових умов, чи можете перевести її на тилові вакансії? Чи бували такі випадки взагалі?
– Звичайно, бували. Є ймовірність того, що вона може займати інші посади. Тилових вакансій достатньо в будь-якому підрозділі. Той же зв’язківець може і не сидіти біля кожного окопу, він може перебувати в тиловому пункті і приймати зв’язок або розподіляти його. Також завантаження снарядів, завжди потрібно завантажити фуру, хтось має це робити.
– Що ви можете сказати людині, яка наважилася і хоче долучитися до Збройних сил України? Які міфи можете спростувати, що існують в суспільстві, поширені страхи?
– Перш за все, якщо ви наважились, не соромтесь, ідіть одразу. Чим довше ви будете думати, тим гірше для вас. Коли ти наважився, ти маєш право вибору, ти можеш вибрати, а якщо, вибачте за слово, тебе зловили, коли тебе кудись привезли, на жаль, вибору в тебе вже небагато, ти потрапляєш одразу туди, куди тобі скажуть. А якщо ти наважився сам, ти маєш вибір.
Стосовно міфів, ну, ми проговорили з вами, що в нас в бригаді ніхто нікуди не кидає одразу. Я думаю, що всі бояться, що коли попадуть в армію, то загинуть через тиждень-два, можливо місяць. Ні, це неправда. Про таке не потрібно навіть і думати, тому що у вас буде, як мінімум базова військова підготовка місяць тривати.
Не знаю, хтось говорить, що в армії нічого немає, немає забезпечення, це також неправда. Просто хтось хоче мати своє, щось краще, хтось хоче ходити в тому, що йому видають. Знову ж таки все залежить від людини. Тобто дуже багато стереотипів, які варто відчути на собі, щоб зрозуміти, що це неправда.
– Якби вас запитали, чому саме 44-та бригада, чому я маю брати вашу бригаду, щоб ви відповіли?
– По-перше, це артилерія. По-друге, досвідчені люди, які знають, як правильно побудувати роботу і як вберегти свій особовий склад. Це, напевно, що найголовніше. Та й ми дамо вам можливість попрацювати на передовій українській техніці. Тому я не думаю, не варто сумніватися.
– Як у вас розвивається ветеранська політика у бригаді? Оскільки важливо, аби бійці, які пройшли бойовий шлях і вийшли на заслужений відпочинок, не були покинуті. Також є сім’ї загиблих військовослужбовців. Як працюєте з цими категоріями людей і як загалом розвиваєте ветеранську політику?
– У бригаді є підрозділ цивільно-військового супроводу, який займається цим напрямком співпраці з ветеранами або з сім’ями загиблих військовослужбовців. Вони організовують різні заходи, виїзди на могили до загиблих військовослужбовців, до батьків їхніх, проводять з ними заходи тощо. А якщо говорити саме про ветеранський супровід, то можуть бути різні заходи, які організовуються містом у супроводі з нашою військовою частиною, вони контактують і намагаються залучати наших ветеранів.
– Чи допомагаєте вирішувати ветеранам якісь їхні проблеми, наприклад, юридичні?
– Звичайно, якщо ветеран звертається і ми компетентні в цьому, ми намагаємося закривати по максимуму ці всі питання. Але знову ж таки бувають такі випадки, коли ми безсилі просто.
