Ці хлопці й дівчата прибувають до України розгублені й трохи безпомічні. Рідні країни, домівки та батьки залишилися в інших кінцях світу, а на нашій землі їм належить здобути вищу освіту. Та перш за все іноземцям слід опанувати українську мову.

Задля цього чимало студентів прибувають в Тернопіль і перші ази солов’їної освоюють на підготовчому відділенні Міжнародного центру освіти Тернопільського національного технічного університету імені І. Пулюя. Тут і знайомляться з викладачкою української мови Наталією Карою.

Як на мене, пані Наталя — дивовижна людина. Бо не лише робить все задля того, аби громадяни Єгипту, Уганди, Сирії, Конго, Кот-д’Івуару, Нігерії, Камеруну Гани, Зімбабве, Марокко та інших країн вивчили хоча б найнеобхідніші у спілкуванні українські слова й фрази, але й адаптувалися в нашій державі, змогли полюбити чужі для них землю і людей.

А ще Наталія Кара стає для молодих іноземців порадницею у побуті та зараджує в складних життєвих обставинах. Підтримує молодь безкорисливо, щиро. Бо інколи просто не може не дослухатися до свого материнського серця.

— У мене в класі панує дружня, навіть родинна атмосфера. На спільні кошти ми зі студентами придбали чай, цукерки, разом прикрашаємо кімнату до свят. Наприклад, на Новий рік прикрасили ялинку, — каже пані Наталя. — А коли до нас прибуває новий студент, приймаємо його тепло. Я запитую, як іноземець хоче, щоб його називали, цікавлюся, як його кликали вдома.

Для мене важливо запам’ятати ім’я кожного, нехай воно і не з простих. Окрім цього, хоч це і не входить у мої робочі обов’язки, даю студентам свій номер мобільного і дозволяю за потреби телефонувати.

Допомагаючи іноземній молоді, викладачка за сім років своєї роботи витратила чимало часу і сил. Проте пояснює, що не може не зарадити хлопцям і дівчатам у скруті. Адже їм, юним, без друзів і знання мови у далекій країні часом доводиться дуже несолодко.

Як тільки не допомагала пані Наталія іноземцям: викликала слюсаря, бо хлопчина через поламаний замок виявився замкненим у квартирі, інструктувала у приготуванні страв, йшла зі студентом до аптеки чи стоматолога, аби пояснити скарги пацієнта, а ще відвідувала студентів після операцій і в пологовому.

Чуйність української викладачки так розчулила пару з Конго, що вони взяли пані Наталю за хрещену матір для своєї донечки Родлі. Іще один студент, що одружувався з українкою, запросив Наталію Кару на весілля. Покликав мовби за маму, бо його батьки були далеко, за океаном. І коли викладачка прийшла до РАЦСу з букетом квітів, так зрадів, що аж підхопив її на руки.

Курс вивчення української на підготовчому відділенні Міжнародного центру освіти ТНТУ ім. І. Пулюя може тривати від трьох до дев’яти місяців. За цей час і пані Наталія, і студенти здружуються. Аби краще вивчити мову, разом гуляють містом, ходять у театр, музей. Взимку спільно готують кутю і колядують, а на Великдень куштують паску.

Після закінчення курсу студенти не забувають викладачки, яка відкрила для них Україну. Вони роками підтримують з пані Наталією зв’язок, розповідають про свої здобутки. Вчителька української, у свою чергу, гордиться успіхами вихованців, які роз’їхалися по цілому світі, але пам’ятають нашу землю.

— Один колишній студент став гінекологом і відкрив свою клініку у Нігерії. Мені приємно, що до нього йдуть чимало українців, які живуть в тій країні, бо лікар володіє їхньою мовою, — усміхаючись, розповідає Наталія Кара. — Хлопці і дівчата завжди вітають мене зі святами, надсилають фото своїх дітей. На запрошення двох випускників, які мешкають в Туреччині, я двічі відвідувала цю країну. Мені гріє душу, що мої учні про мене пам’ятають, що я змогла їх підтримати, коли вони цього потребували.

Викладачка наголошує: завжди допомагає молоді щиро та безкорисливо, без лицемір’я та бажання наживи. Робить це тому, бо керується людяністю, відкритістю і прагненням довести, що всі стереотипи світу може зруйнувати добро.

Мар’яна БОБРІВЕЦЬ.

Фото з архіву Наталії КАРИ