Головний сержант взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України Андрій Соловко в боротьбі з російськими окупантами пожертвував власним здоров’ям, але здійснив неоціненний внесок в майбутню Українську Перемогу.

Він народився наприкінці грудня 1996 року у селі Зачернеччя на Любомльщині нині Ковельського району на Волині. Після школи закінчив у місті Горохові коледж, вчився на комерційного агента. Строкову військову службу не проходив, був визнаний обмежено придатним. Тож поїхав на заробітки в Польщу, працював у місті Познань на логістичному складі…

Звичайна біографія для цивільної людини, але як показала війна – лише перші рядки біографії відважного воїна!

Коли Андрій Соловко 24 лютого 2022 року дізнався про повномасштабне вторгнення рашистських загарбників, то одразу вирішив повертатися в Україну. Приїхав у місто Ковель, але там не прийняли. Бо раніше в армії не служив… У місцевому батальйоні ТрО ЗСУ теж не взяли. Бо обмежено придатний…

Повернувся додому. А потім із друзями знову почав шукати шляхи, як потрапити на військову службу. І в селищі Стара Вижівка це таки вдалося! 5 березня хлопців-друзів забрали в 14 ОМБр, а наступного дня йому сказали, що буде служити в 68 ОЄБр імені Олекси Довбуша… Спочатку розчарувався, але коли прибув у підрозділ росомах на території одного з Навчальних центрів Сухопутних військ ЗСУ на Рівненщині, то не пошкодував: знайшов нових побратимів, з якими і вирушив у район виконання бойових завдань на Сході.

Тут отримав і позивний – “Соловей”.

Спочатку був гранатометником, але якось на шикуванні оголосили, що формується підрозділ операторів БпЛА…

“Стало цікаво: Подумав – це будуть крила! Комбат сказав, що є один-єдиний дрон “Мавік-3” і планшет, мене відібрали з-поміж інших навчатися. Довелося майже всі премудрості освоювати самотужки: пішов на край села Шахтарського, включив Ютуб, почав дивитися, читати… А через 2 доби мене відправили до іншого підрозділу, де й провів першу розвідку…”.

Ще через 4-5 місяців надійшло розпорядження, що має бути окремий підрозділ БпЛА. “Соловей” був серед перших 4 військовослужбовців, які почали в ньому військову службу.

Зараз командування дає йому таку характеристику: зарекомендував себе з позитивної сторони. Дисциплінований, сумлінний. Проявив бездоганні організаторські здібності та професійні якості, володіє стійкими моральними принципами, високим почуттям відповідальності за виконання поставлених завдань.

“Соловей” як вправний пілот безпілотних авіаційних комплексів, швидко та вчасно реагував на зміни обстановки. В ході виконання завдань, здійснюючи бойові вильоти для здійснення повітряної розвідки та бомбардування ворожих позицій, проявив сміливість, героїзм, витримку, рішучість, вміння опановувати себе в кризовій ситуації невизначеності та варіативності. Під час виконання завдань він неодноразово перебував під артилерійськими обстрілами, в умовах з безпосереднім ризиком для життя.

Молодому волинянинові дійсно довелося пройти справжнє горнило боїв. Наприклад, у червні 2024 року з екіпажом БпЛА виконував бойове завдання біля одного з сіл у Донецькій області. Екіпаж відбивав ворожі штурми, знищуючи щодня по 15-20 окупантів, а також знешкодив БТР противника разом із піхотою. Коли ворогові вдалося просунутися на відстань до 800 метрів від наших позицій, екіпаж Андрія Соловка не дав змогу підтягнутися підкріпленню окупантів.  Зазнавши шалених втрат, вцілілі загарбники відкотилися назад, залишивши на полі бою понад 30 трупів. Та рашисти не вгомонилися: знову посунули вперед, тож “Соловей” із побратимами спалив ще й танк Т-80 скидом кумулятивного боєприпасу та добив решту штурмовиків. Агресор, умившись у власній крові, відступив, а піхота єгерських батальйонів зайняла позиції та укріпилась.

А в листопаді минулого року волинський герой-довбушівець на іншій позиції, розташованій задля підвищення ефективності менш ніж за 1000 метрів від передової лінії,   за період виконання завдань ліквідував щонайменше 62 російських солдатів, а 65 було поранені.

6 грудня 2024 року стало чорним днем для “Солов’я”. Незважаючи на потужний мінометний обстріл противника по позиції екіпажу, хлопці продовжували бойову роботу. Приблизно о 7 год. 15 хв. вибух стався зовсім близько… Молодший сержант зазнав важкого поранення, інші військовослужбовці надали йому першу медичну допомогу та продовжили знищувати окупантів аж до приїзду евакуації.

“Ніколи шкода їх не було?”, – запитуємо у героїчного воїна про понад 1000 знищених його екіпажом окупантів.

“Спочатку це сприймається як комп’ютерна гра. Не усвідомлюєш всіх реалій ситуації. Потім настає переломний момент: тремор, переживання, бо розумієш, що ти робиш. Вбити – це непросто… Та жалю ніколи не було: ми їх просто знешкоджували, бо пі**ри ж сунули на наших пацанів… Тому й стирали їх на молекули…  І чим більше, тим краще! Розумієте, я як із Польщі їхав в Україну, то ж не хотів просто вбити русаків. Ні, я дуже переживав, що вони просто без бою прийдуть до нас, заберуть нашу землю, будуть знищувати український народ і нашу ідентичність… Тому прагнув головного: зупинити їх і відкинути назад на болота. І потім це прописалося в голові, стало головним стимулом для боротьби”.

“Соловей” пригадує кілька епізодів, які найбільше закарбувалися в пам’яті.

Розповідає, як узяв полоненого дроном. Той одразу не хотів здаватися, довелося застосувати 4 гранати, термобаричний скид. Рашист усе зрозумів: спочатку руками показав жест хрест-навхрест, потім зняв бронік і відкинув зброю… “Пташка” молодшого сержанта вивела полоненого до наших позицій. Це відбулося на Лиманському напрямку… Хто він, Андрій Соловко не цікавився. На вигляд, загарбникові було років 35.

Другий випадок:

“Сильний снігопад. Ми були близько до передка, метрів 350. Переді мною було всього 3 лінії окопів. Не мали прошивок, тож дрони літали з допомогою супутників. А місцевість не дозволяла працювати швидко… Тому й були змушені висуватися максимально вперед. На одній батарейці, завдяки досвіду, я робив по 4-5 скидів, в інших так не виходило. За день вдавалося здійснювати до 90 скидів. І за 10 днів штурму пі**ри втратили до 340 своїх штурмовиків…”.

Щодо мобілізації в наш час, то “Соловей” вважає:

“Коли повномасштабне вторгнення почалося, наш народ на війну приходив хіба що два перших місяці, а потім кудись пропав… Так, є втрати, так, кожному страшно… Але куди поділося 6 мільйонів чоловіків, громадян держави, яку повинні захищати? Якщо не включаться всі в боротьбу буквально зараз, нехай не жаліються на нові кордони, які виникнуть на Сході. А хто взагалі виїхав, то нема до них поганого відношення. Вони свій вибір зробили саме такий, який зробили. Їм із цим жити. Але якщо ми дійсно народ, ми всі повинні боронити свою державу. Тому в мене є дуже позитивні емоції до побратимів, особлива шана до полеглих, поранених і т. д. І справді нам потрібна закордонна допомога…”.

“Соловей” має право як воїн і громадянин право на позицію: внаслідок важкого поранення він втратив одне око, а з другого лікарі поволі виймають осколки… Обіцяють повернути зір до 10%… Йому це дуже потрібно, бо Андрій у батьків один-єдиний син, і без сторонньої допомоги він обійтися не може.

За особисту мужність і героїзм, виявлені під час виконання військового та службового обов’язку в умовах, пов’язаних із ризиком для життя, стійкість, хоробрість та вірність військовій присязі молодший сержант Андрій Соловко представлений до нагородження найвищою державною нагородою України – званням Герой України.

Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.

Фото Відділення комунікацій 68 ОМБр імені Олекси Довбуша та з особистого архіву “Солов’я”.