Заступник командира дивiзiону, 25-рiчний капiтан на псевдо “Скiф”, служить у тернопiльськiй 44-iй бригадi iменi Данила Апостола. 

Вiйськовий розповiв, що за 9 мiсяцiв вiйни, вони пройшли практично усю лiнiю зiткнення, крiм Херсонської областi, пише 20 хвилин Тернопiль. 

“Заїхали на позицiї, зупинилися бiля iншого артилерiйського пiдроздiлу, по них якраз цiлилися окупанти, та влучили по нас, — розповiдає Скiф. — Ми ще й стояли мiж двома лiнiями електропередач, обидвi завалилися. Все довкола горiло, ми ховалися по ямах. На щастя, нiхто не постраждав. Посмiялися i продовжили виконувати роботу”.

Та це вже був розпал вiйни. А до цього — Балаклiя, Куп’янськ, Iзюм, Оскiл.

Почалася вiйна для пiдроздiлу Скiфа з Житомира, там мокшi обстрiлювали позицiї наших вiйськових ракетами. Та найважче, за його словами, на Сходi: обстрiли iнтенсивнiшi, роботи у хлопцiв бiльше i постiйнi змiни позицiй.

За дев’ять мiсяцiв пройшли практично усю лiнiю зiткнення крiм Херсонської областi. Складнiсть боїв всюди була рiзною, та страху смертi не було нiде. Скрiзь Скiфа супроводжував прекрасний колектив, де кожен знає свою роботу i готовий пiдтримати один одного в будь-яку мить.

Щасливий, що усi залишилися живi i неушкодженi. 

На думку Скiфа, в його пiдроздiлi — найбiльш рiзноманiтнi професiї. Серед них були i художники. У вiльний час любили малювати. Малювали вiйну i дiвчат — простим олiвчиком, маленькi ескiзи. Любили тварин. Один iз розрахункiв завжди возив з собою котiв, навiть пологи приймали на спальнику.

Усi розрахунки мали свої назви.

“Був спецпiдроздiл «Чорнi дрозди», — перераховує Скiф, — «Бродяги» i «Буряти», бо позивний старшого Бурий. Всi разом — це була одна сiм’я, одна команда. Небезпека була скрiзь. Проїжджали через замiнованi поля, займали вогневi позицiї поруч зi стрiлецькою стрiляниною, ворожi лiтаки лiтали над головами. Нам кидали безпечнi маршрути, ми вночi їхали не з’їжджаючи нi на метр, — пригадує Скiф. — Їхали в повнiй темрявi, не вмикаючи фар”.

За словами вiйськового, на Харкiвщинi часто мiняли позицiї, роботи було дуже багато.

Старалися вкопуватися, щоб не стрiляти з однiєї позицiї.

А кожен переїзд, за словами вiйськового, — це цiлий ряд обов’язкiв: забрати гармату з бойовим складом, вибрати нову позицiю, зайняти її, облаштувати i, власне, вести вогонь. Працювали тiльки на нових, сучасних гарматах.

Саме тут, за словами Скiфа, було найскладнiше: не спали, не їли, не милися, але бачили успiхи i були задоволенi роботою.

Про влучання пiлоти скидають командирам вiдео. Скiф завжди своїм артилеристам показував результати.

“Я казав хлопцям:«Кожна маленька перемога, як крок до великої. Чим бiльше таких крокiв, тим швидше ми переможемо», тому кожен старався виконувати свою задачу по максимуму”. — додав командир.

Пiдроздiл Скiфа завжди видiлявся успiхами. За це i нагороджений двома орденами Богдана Хмельницького II та III ступенiв.