Наш земляк, заслужений діяч мистецтв України, поет-пісняр, який створив понад 300 пісень  Золотого  пісенного фонду  України,  презентував збірку своїх віршів «Кохайте жінку» десять років тому. А тут уже 9-та книжка проситься між люди – «Моя душа для вашої співає», яку поет  планує подарувати глядачам  на творчому вечорі «Тернополянки – моя любов».

Зустрівшись із поетом-піснярем, я хотіла  розпитати  його  про особливий пієтет до тернополянок, про який йдеться  на мистецькій афіші, а почали розмову  буденного, з  його коронних тем, які складають крила творчого життя.

– Україна, мати, жінка,  рідна земля – весь світ крутиться навколо цих понять жіночого роду. Ваша творчість  є уособлення цієї тематики…

– Жінка була і залишається однією з найбільших загадок світу і природи,  адже саме вам  дана найвища влада — влада дарувати життя, продовжувати рід.

Ми приходимо у цей світ завдяки Жінці, і все найсвітліше, що є у нашому житті, пов’язане з нею.

У моєму житті є три визначальні постаті. Моя мама Марія, царство їй небесне. Моя сестра – Орислава Петрівна. Коли тато помер, мені було 14 років. Сестра стала і моїм вихователем, і вчителем, духівником і порадницею.  А потім і маму замінила,  до сих пір вона для мене є тією потребою, яка спонукає їхати в рідне село, на рідні могили, батьківське подвір’я. І третя жінка – моя дружина Людмила, яку я зустрів у Тернополі. Ми прожили понад 40 років і саме вона дала мені ті епітети, порівняння, метафори для оспівування  жінки, її краси і мудрості, від якої залежить не тільки   спокій, мир в   домі, а й у державі. Саме дружина надихає мене і на любовну лірику, і на патріотичну.

– Зараз ми переживаємо тривожний час  зміни влади, притирання  керівників держави з суспільством. Не знаю  чого більше: хвилювання чи страху, екстриму чи радості  від непередбачуваності  дій і заяв  молодої команди. Поети мають  високу  і тонку  інтуїцію, що вона вам підказує?

– На жаль, моя інтуїція  якось циклічно розвивається уже впродовж останніх 30-ти років. З історичного досвіду  відомо, що владу створили не для того, щоб вона дбала про добробут людей, які є джерелом влади. У нас це та меншість, яка не дуже бачить   довірливу більшість. Влада – це інструмент, для вирішення особистих проблем  одних і  загону в куток інших. Мені тривожно також бачити, що на краще змін нема у структурі, яку оточують вороги. Сама система не змінилася. А в ній ті самі болячки про можливість  занапастити плодючу землю і використати за повною програмою довірливий люд. Треба віддати належне політтехнологам, вони достеменно знають наш романтично-поетичний  менталітет і вже вкотре грають на тих струнах довіри, обіцянок і видавання бажаного за реальне. Люди можуть надіятися лише на свої сили,  наводити порядок самі у своєму домі. Тішуся, що нова форма  самоуправління  дає позитивні результати на місцях, активізує мешканців, спонукає шукати нові джерела фінансування об’єднаних територіальних громад. Багато зроблено і в моєму селі. Зрештою, все це поправимо, не поправна лише війна.

– Війна і земля – жіночого роду…

– На жаль. Одна страшна, друга –  квітуча. Одна забирає свої  криваві жнива, а інша – плодоносить. Я, як і всі українці, волів би миру, процвітання держави… На війні стоять люди, які хочуть незалежної України. Саме на наших захисників  покладена історична місія – берегти  батьківщину  від знавіснілого ворога. Загарбник не скільки воює за територію, як за надра землі, хоче перебороти наш дух, щоб гідності не мали, мови, душі. З безликими і без’язикими легше сторгуватися.  Прикро, що є категорія  людей, яка вбачає у війні прибутковий бізнес. Зброя, харчі, мило – все це статті доходів. Але найстрашніше, що там вбивають хлопців, цвіт нації. І допоки наші захисники стоять на передовій, на рубежі, ми можемо розмовляти батьківською мовою, ми можемо проводити концерти, говорити про прекрасне, але ніколи не забувати якою ціною це нам вдається.А ще постійно думати про краще майбутнє і наближати його.

– Щоб не було так, як у заключному акорді  вашого вірша про віз на Сибір…

– Такого вже не буде. Але цей образ стоїть над моєю творчістю, як страшне пророцтво, яке проросло з тієї першої окупації. Впродовж 30 останніх років ми крутимося в колі, а чекаємо спіралі. Як тільки вдається намацати під ногами битий шлях, на перехресті  збиває «Мерседес» нашу мрію  і  нас зносить вітром на манівці. І віз, про який я написав ще у 1995 році, стоїть як видиво. Як засторога. Мене це болить. Майдан дав поштовх оновленню, надіям, а тут війна. «Україна в війні, у справжній війні, не в кіні». А як у творчості без цього, коли душа обливається кров’ю? Так з’явилася пісня про «Небесну сотню»,  про Героїв-захисників. Мені пощастило, що у Тернополі є такий композитор –патріот Василь Дунець, який  кладе такі слова на музику.«Стій, враже, згинь, враже, Якщо навіть всі поляжем, Мою землю не топчи, Чорний ворон, не кричи»- співає  Василь Ярославович, а глядацька зала слухає пісню стоячи, як і  «Не продай Україну зайдам»,  «Романс для Степана Бандери». Не так легко знайти композитора, щоб  таким соціально- гострим текстам  дав  мелодійні крила.  А цей тернопільський бард дуже відчуває моє слово, воно йому пече таким же вогнем. Так у нас з»явилися пісні про  Чортківську офензиву, Московську церкву, які  надруковані у новій книжці «Моя душа для вашої співає».

-А якими  ще прем’єрами причастите земляків   на своєму творчому вечорі?

– Вся імпреза  у нас буде виключно присвячена жінці, матері, коханій. На сцені буде суто чоловіче товариство. Це моя давня мрія – зібрати чоловіків і щоб вони висповідалися перед жінками, зізналися в коханні. Це буде вечір високої поезії, високої пісні, бо жінкам бракує такої уваги. То чому б її не подарувати саме  весняної пори? Весна і жінка також одного роду. Василь Дунець буде з прем’єрною піснею «Осінній романс». Вперше я виконуватиму « Я ще хочу в любові жити». Заголовну пісню дійства «Тернополянки – моя любов» співатиме  заслужений діяч мистецтв України Юрій Футуйма. Причащатимуть  новими піснями мої друзі  зі Львова, Мукачева, Києва – заслужений артист України Василь Волощук, заслужений діяч мистецтв України Ігор Білик,  народний артист України Мар’ян Шуневич.

-Я напередодні  розмовляла з Василем Дунцем, який з величезним задоволенням  пише музику і виконує ваші твори. Композитор у захопленні від ваших поетичних зізнань жінкам наскільки, що поділився зі мною  прем’єрною піснею… Дуже зворушливо. Я подумала, що, насправді,  не так часто нам кажуть зі сцени чи на кухні, що жінок негарних не буває, що з нами хочуть розчинитися в коханні чи захлинутися від щастя, а чоловіча рука розцвіте тільки в жіночій. Тому, забігаючи наперед, дякую за  таку увагу до прекрасної половини людства …

– Я по-іншому не міг написати, бо душу переповнюють теплі і вдячні відчуття і почуття. Життя складна штука, ми кажемо, жорстокий  романс. Але в житті головною є любов. Люди закохуються в будь-яких умовах: війни, розрухи, катаклізмів і звершень. Народжуються діти. Це змушує жити, творити, будувати. Любов зберігає світ, гармонізує його, полегшує сприйняття болю, і навіть цієї гібридної війни. Хочеться, щоб люди жили мирно, в злагоді, душа в душу. Повірте, кожна жінка вартує, щоб їй говорили про те, яка вона красива, яка дорога, цінна…

– Степане Петровичу, ви мене переконали , що без жінок усі багатства світу нічого не варті. Про це може сказати лише поет, а так як  скаже Степан  Галябарда, так ніхто не скаже. Тому свято весни у нас тут – гарантоване.

– (Сміється) Запевнюю, що ніхто не розчарується. Я так мріяв про це сказати саме у невеликій залі театру, де я бачу очі своїх слухачок, відчуваю подих залу. Це особлива зустріч і для мене.

 – Оскільки я дуже люблю вашу творчість, маю чи не всі 8 книжок, наповнених любов’ю до  слабкої і красивої половини людства, то достеменно знаю, що жінки для вашого ліричного героя –  натхнення, джерело любові, нестримного руху вперед.  Завжди підкреслюєте, що в них вбачаєте надійну опору чоловічого буття у буремному вирі сьогодення. Але вам  ще вдається і писати  від імені жінки! Як на мене, це  надскладне завдання, адже так зрозуміти  наше серце, щоб сказати «Я стомилась від вас, мужики!» архіважливо, і, видно, не просто…

-У цьому винна моя дружина і Станіславський, який сказав, що треба перевтілюватися (сміється). І я це з легкістю зробив. За понад сорок років нашого спільного  життя, я вник в кожен куточок жіночої  душі, ми не дві половинки, а одне ціле. Я зрозумів, наскільки  жінки досконаліші від чоловіків і як ми не варті  їх! Чоловік створений для прямих натуральних справ – пішов, здобув. Все решта на жінчиних плечах. Якщо порівняти продуктивність  і користь чоловіка, то впродовж  24 годин він продуктивний всього 2 години, а жінка  решту – 22.

– Щоб підтримати настрій наших читачок і   зафіксувати жіночу неповторність з вашого подання, я процитую: «Я непрочитана сторінка, Я ідеал усіх століть.
Я – жінка, я висока жінка, Ви це збагніть, ви це збагніть». Мабуть, про це йдеться і у новій збірці « Моя душа для вашої співає»…

– Ця книжка задумана, як збірка моїх пісенних текстів. Я написав понад триста пісень і вони розійшлися в люди з виконавцями. А оскільки  з нинішніми темпами  ніхто не оголошує авторів, то пісні живуть своїм  концертним життям. Приїхав товариш з Іспанії, а там колективи виконують «Яворину». Похвалився, що він знає автора, а співаки почали переконувати, що це українська народна пісня. Ідентифікація твору  з народною піснею, це висока оцінка, але ось я, автор. Ця збірка  пісень засвідчуватиме мій статус поета-пісняра. У ній будуть і давно написані твори, і цьогорічні прем’єри.

 – Як же зробити так, щоб жінці  «красиво, в щасті весь вік прожить», як пише  поет-пісняр  Степан Галябарда?

– Дуже просто. Треба, щоб збіглися дві речі. Чоловік вирішував усі проблеми, які існують навколо жінки. А жінка терпляче  вирішувала всі проблеми, які навколо чоловіка і родини. І найголовніше, щоб була поміж ними любов, Божа іскра, яка робить нас всесильними. Тоді і розквіт буде, і достаток, і запанує мир на нашій землі.

Про особливе захоплення тернополянками я й не перепитувала  гостя редакції, бо  відчула з розмови той   згусток почуттів, які він сконцентрував у заголовку  концерту: «Тернополянки  – моя любов».

(Людмила Островська)