Рішення доросліше за вік: 18-річний доброволець став бойовим офіцером тернопільської бригади НГУ
Війна змусила багатьох українських хлопців подорослішати значно раніше, ніж вони самі планували. Учорашні школярі і студенти, яким лише 17, 18 або 19 років, сьогодні командують підрозділами і ведуть бійців у бій. Одним із таких став молодший лейтенант 2 Галицької бригади Національної гвардії України на псевдо Шериф.
Історію молодого офіцера оприлюднила 2 Галицька бригада НГУ. Йдеться про Зоряна, який прийшов до війська зовсім юним, без військового досвіду, але за короткий час пройшов шлях від розгубленого рекрута до командира, якому довіряють люди.
11 лютого 2022 року хлопцеві виповнилося 18 років. А вже за два тижні він повідомив батькам, що перебуває у військовій частині та буде захищати Україну зі зброєю в руках. Рішення було швидким і безкомпромісним, як і в багатьох його ровесників після початку повномасштабного вторгнення.
Напередодні війни Зорян із друзями зустрічав товариша, який приїхав з-за кордону. Були музика, жарти і безтурботна ніч. О п’ятій ранку все обірвали новини про обстріли Києва. Шестеро хлопців майже не радилися. Спершу пішли до тероборони, згодом вирішили, що цього замало, і вирушили до військкомату. У підсумку з рідного Самбора вони поїхали до Львова і опинилися у 2 Галицькій бригаді.
До війни Зорян не планував пов’язувати життя з армією. Позивний Шериф узяв через любов до вестернів і фільмів про поліцейських. Адаптація до служби була непростою. Він з усмішкою згадує, як довго підбирав форму і як уперше тримав у руках гранати. Тоді командир роти спокійно все пояснив, і цей підхід Шериф згодом перейняв сам.
Старанність і відповідальність молодого гвардійця помітили в командуванні. Його направили на курси командирів відділень. Перше бойове хрещення Шериф пройшов під Авдіївкою. Там він на власному досвіді зрозумів різницю між обстрілами мінами і КАБами та усвідомив реальну ціну життя.
Згодом Зорян здобув освіту і отримав первинне офіцерське звання. Сьогодні молодший лейтенант командує підрозділом, готує бійців і наголошує, що для нього офіцер – це насамперед людина. Найвищою нагородою вважає довіру і повагу підлеглих.
Після укладення контракту з Нацгвардією Шериф отримав мотиваційний бонус у розмірі мільйона гривень. Водночас він підкреслює, що гроші не є головною причиною служби. На його переконання, війна триває, а захист країни залишається обов’язком кожного, хто здатен взяти на себе відповідальність.
Свою точку неповернення офіцер пов’язує з побаченим у Ірпені, Бучі та Ізюмі. Усвідомлення масштабу злочинів окупантів лише зміцнило його рішення. Про свій вибір Шериф не шкодує і каже, що саме у війську зустрів людей, з якими не страшно йти будь-куди.
Попри те, що нині в його руках автомат, а не гітара, молодий офіцер переконаний – час для мирних ночей і пісень ще прийде. Але для цього країні потрібні такі рішучі й відповідальні захисники, як боєць 2 Галицької бригади Національної гвардії України на псевдо Шериф.
