Так каже поляк Мар’ян Каня. Понад 20 рокiв вiн живе у Кременецi, одружився тут з українкою, має власний бiзнес.

У лютому 2022 року Мар’яна, як громадянина Польщi, просили покинути Україну, адже небезпечно, вiйна. Та вiн категорично вiдмовився i з першого ж дня почав активно допомагати українцям. I робить це до сьогоднi.

Якраз перед повномасштабним вторгненням Мар’яна вдруге переобрали головою Товариства вiдродження культури польської iменi Юлiуша Словацького. Його представники розвивають мiжнацiональнi i мiжкультурнi зв’язки у Кременцi, поглиблюють спiвробiтництво мiж українськими та польськими громадами, пропагують українську культуру на теренах Європи i навпаки. Також при товариствi дiє польська школа.

“Почалася вiйна, всi думали, що вiн перший поїде в Польщу. Нє, вiн залишився з нами, каже: «ви залишаєтесь, значить i я залишаюсь. Будемо помагати всi, дружно»”, – пригадує секретарка товариства Тереза Лапка.

А з 24 лютого 2022 року Мар’ян iз колегами налагодив постачання iз Польщi необхiдних речей. Це, зокрема, продукти, засоби гiгiєни, одяг, медикаменти.

“На початку було 4-5 бусiв щотижнево, була i одна чи двi фури, то жiнка президента Польщi присилала нам допомогу. Ми все роздали. Хто до нас приходить, хто дзвонить, хто потребує – ми все роздаємо”, – наголошує поляк.

Тодi, на початках, Польща активно вiдправляла в Україну допомогу. До нас їхали фури набитi гуманiтаркою. Та частина того не завжди потрапляла до потребуючих. Тому по той бiк кордону стали прискiпливiше ставитися, кому вiдправляти вантажi.

Мар’ян – громадянин Польщi, йому там довiряють. Вiн має гарнi стосунки iз багатьма органiзацiями, якi, знаючи його, збирають i присилають в Україну необхiднi речi. Все, окрiм зброї, каже Мар’ян.

“Понад 100 тонн в перший же рiк ми роздали. Ми працювали щоденно з дев’ятої до четвертої. Тут були черги з переселенцiв, i ми роздавали їм все, чого люди потребували”, – каже Мар’ян.

Привозили також машини, генератори, лiхтарики, спальники, передавали дитячi iгри для укриттiв у школах i садочках.

Зараз вже допомоги везуть менше. Подекуди, i люди стiльки не потребують, та i запити стали бiльш специфiчнi. Наприклад, у лiкарнi попросили протипролежневi матраци, вiйськовим потрiбнi засоби вiд комах, та iнше.

На сьогоднi найбiльше Мар’ян iз товариством допомагає саме вiйськовим, медзакладам. Не забувають про дiтей, а також про старших людей.

Маючи зв’язки iз польськими осередками в iнших областях, речi iз Кременця розвозять по всiй Українi. Усе роздають безкоштовно.

За свою допомогу Мар’ян отримує чимало подяк. Вiйськовi на знак вдячностi присилають пiдписанi прапори.

Питаємо, чи є ще сили допомагати. Все таки воєнний стан в Українi другий рiк. Поляк вiдповiдає – “Так. До кiнця”.

“Звик я тут, до цих людей, до цiєї ментальностi. Одна революцiя, друга, i вiйна на Донбасi, i Крим. Я був весь цей час тут, в Українi. I тут, нагло, почалась повна вiйна”, – наголошує Мар’ян Каня.

Тож у цiй боротьбi українцi точно не самi. Поруч з нами нашi справжнi друзi i сусiди – поляки.

Нам лишається щиро подякувати пану Мар’яну i його товариству за пiдтримку i побажати нам всiм якнайшвидшої перемоги України.