Учасники намагалися з’ясувати, наскільки обґрунтованими є сигнали про можливу ескалацію збройного конфлікту з боку Російської Федерації, і яку реальну мету переслідують такі інформаційні повідомлення. Модерував розмову директор АРДІС Юрій Федоренко.

ЧИ НАПАДЕ РОСІЯ?

Обговорення розпочав керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Ігор Соловей. Він наголосив, що російська дезінформація спрямована на зниження нашої здатності опиратися. Кінцевою метою російської агресії є знищення України як країни. Тож наша безпека залежить від стійкості, готовності протидіяти загрозам і не здаватися: на рівні держави, суспільства та кожного окремого громадянина.

Олександр Данилюк, керівник Центру оборонних реформ, зупинився на стратегічній дезінформації та заходах спеціального впливу в Україні, як на складових російської інформаційної війни. На думку експерта, існують дві основні проблеми: продовження Росією «гри» в ескалацію-деескалацію та домовленості з окремими групами впливу в Україні стосовно інтеграції Донбасу на умовах, які російська сторона вважає для себе прийнятними. Однак шантаж Москви збройною ескалацією, крім загроз, надає нам і певні можливості. Йдеться про нарощування військово-технічної підтримки України з боку Заходу. Чинна влада повинна шукати можливості для широкого суспільно-політичного компромісу, щоб запобігти загостренню внутрішньої кризи, якою може скористатися РФ.

Директор Інституту світової політики Євген Магда додав, що «Росія зараз «вистрибує зі штанів», щоб довести власну значимість». На його думку, причиною сучасного загострення стала хвороблива реакція Москви на нещодавню віртуальну зустріч президента США Джо Байдена і китайського лідера Сі Цзіньпіна. Путін прагне визнання й уваги з боку США на такому ж рівні. Російська пропаганда транслюється не лише офіційними рупорами типу Sputnik та Russia Today, але й анонімними телеграм-каналами. Наприклад, новину про візит директора ЦРУ до Москви поширювали в інфопросторі чи не як доказ здачі України з боку Заходу. Заборони каналів поширення дезінформації не працюють, переконаний Магда. Натомість потрібні виступи «єдиним голосом» різних представників керівництва держави та професійність спікерів. Необхідно розпочати потужну дипломатичну роботу із протидії дезінформації.

Аналітик Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров не вірить у намір Росії використати накопичений військовий потенціал для великого наступу проти України. Москва грає м’язами, аби залякати та змусити сісти за стіл переговорів на власних умовах. Після авантюри 2014 року кожен новий виток ескалації, інспірований Росією, загрожує їй черговими санкціями, воєнними втратами та іншими ризиками. Реальна ескалація може бути хіба що останнім її доводом у цій небезпечній грі.  Однак, нагнітаючи та підвищуючи ставки, Росія може втратити контроль над подальшим розвитком ситуації. Утиски антивакцинаторів та соціальна напруга в Україні не здатні спровокувати російське вторгнення. Однак спусковим гачком можуть стати воєнні провокації в зоні проведення ООС, на морі або на білоруському кордоні з використанням мігрантів.

ЗАЇЖДЖЕНА ПЛАТІВКА РОСІЙСЬКОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ

Цілі російської пропаганди в Україні незмінні, а її основні теми – відомі експертам на пам’ять. Москва прагне розколоти українське суспільство, посіяти недовіру, розчарування і страх, сформувати власне лобі для проштовхування бажаного порядку денного.

Директорка ГО «Детектор медіа» Галина Петренко вважає,  що останнім часом головним меседжем російської пропаганди є те, що Захід начебто «зливає» Зеленського. Крім інтернету, російські наративи ретранслюються через деякі українські телевізійні канали. Наприклад, канал «Наш» Євгена Мураєва відверто підбурює до ксенофобських настроїв. Експертка звернула увагу на нещодавнє придбання Нестором Шуфричем двох телеканалів – «Перший незалежний» та «УкрЛайф», розповсюджених у кабельних мережах.

Роман Кульчинський з видання Texty.org.ua розповів про інші актуальні прокремлівської меседжі. «Практично нічого не змінюється. Україна корупційна. Україна недодержава». Будь-який недолік української влади відразу використовується з метою пропаганди. Натомість між відповідальними за протидію дезінформації українськими установами в плані взаємодії зараз відбувається повний хаос. Як можливий приклад для наслідування експерт розповів про організацію роботи в Тайвані з протидії дезінформації з боку Китайської Народної Республіки.

Аналітикиня VoxCheck Мирослава Маркова приділила увагу тенденціям в антивакцинаторському напрямку. Також активно поширюються меседжі про те, що Україна першою порушила перемир’я на Донбасі з метою дестабілізації ситуації та перешкоджанню введення в експлуатацію газопроводу «Північний потік-2». Цілеспрямовано формується недовіра до влади України та її офіційних повідомлень. Розвивається наратив про крах міграційної політики Євросоюзу та непричетність до міграційної кризи ані Білорусі, ані Росії.

Марія Сагайдак, аналітикиня Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, наголосила на тому, що російські наративи є дуже сталими та повторюються вже понад 30 років. За цей час значно зросла «майстерність» застосування цих наративів та методи їхнього поширення. У контексті цього Україні потрібно напрацювати свою матрицю меседжів та сталих наративів для просування позитивного іміджу і власних здобутків.

ЯК ПЕРЕМОГТИ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОТИБОРСТВІ 

Під час круглого столу експерти дали тверезі оцінки потенціалу пропагандистської машини Кремля. Українська держава та громадянське суспільство досі багато недопрацьовують, крім того, вони потребують більших ресурсів та надійних союзників.

Елліна Шнурко-Табакова, голова правління ГО «Рада інформбезпеки та кіберзахисту» закцентувала на важливості фаховості й тематичної спеціалізації окремих організацій, зокрема громадянського суспільства, що протидіють російській інформаційній агресії. Потрібна системна робота кожного в межах своєї компетентності. Для розбудови мережевого спротиву необхідні також обмін досвідом та координація зусиль. На жаль, в окремих осередках не вистачає ресурсів. Присутня також повна непрофесійність постачання масивів даних, яке залежить від фаховості постачальника. Немає автономності тих комплексів, які збирають інформацію, немає аналітичної обробки даних і критеріїв, за якими споживачі інформації можуть зрозуміти об’єктивність даних.

Редактор журналістського проєкту «По той бік новин» Сергій Одаренко розповів про досвід тісної співпраці між окремими редакціями із протидії фейковим новинам. Часто фейки вражають своєю нахабністю та абсурдністю. На підтвердження експерт навів кілька прикладів. Великою проблемою залишається спільне інформаційне поле з країною-агресором. Українці часто не розрізняють, де російські, а де українські джерела інформації.

На думку Дмитра Золотухіна, засновника Інституту постінформаційного суспільства, концепція боротьби з дезінформацією себе не виправдала, адже до сьогоднішнього дня на Заході, за винятком Франції,  не ухвалили законодавчих актів, які б давали юридичне визначення, що таке “фейк” або “дезінформація”. Хоча велика кількість організацій в Україні працюють над розвінчуванням фейків та дезінформації, на жаль, великого впливу на аудиторію вони не мають. Державі необхідно мати дієві інструменти для підтримки та просування цивілізаційного вибору українців на користь Європи. Потрібен широкий спектр засобів донесення державної позиції: починаючи від телеканалів й закінчуючи невеликими медіа.

За словами керівника Центру протидії інформаційній агресії Олександра Курбана, самотужки Україна не здатна дати адекватну відповідь Росії в інформаційній війні. Ми маємо справу з величезним валом дезінформації, яка поширюється професійними російськими пропагандистами. Запорукою успіху в боротьбі з ними може стати лише співпраця із західними партнерами. Наша держава, своєю чергою, повинна більше ділитися своїм досвідом і формувати корпус ефективних українських спікерів для пояснення нашим міжнародним партнерам всіх особливостей актуальної ситуації.

На важливості підтримки з боку української діаспори наголосив керівник Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан. Ресурси України та Росії неспівмірні, тому Україна і надалі має перебувати в тісній комунікації із Заходом, щоб об’єднати сили для протидії ворогу. Світове українство має стати важливим союзником та лобістом України, адже у якості виборців має вплив на уряди своїх країн проживання. Тому налагодження горизонтальних каналів комунікації з українськими громадами за кордоном  є стратегічним завданням на підсилення держави.