інтервю
інтервю
Новини
Букет, який не зів’яне: Тетяна Чубак запропонувала дарувати книжки на 1 вересня
Новини
21 окупант і понад 2300 укриттів: 105 бригада показала результати за серпень
Новини Тернополя
Загиблий військовослужбовець Олег Шелетин з позивним «Дуб» з Тернополя працював баристою та мріяв про власну кав’ярню. Зараз справу загиблого захисника продовжує його дружина Людмила Романець. Олег вперше пішов на фронт, коли йому було 20 років, воював під Авдіївкою. Коли почалась повномасштабна війна, знову став на захист країни. Брав участь у боях на Київщині, Харківщині, під Бахмутом і Покровськом. Його дружина Людмила розповіла Суспільному історію захисника. Людмила Романець, дружина Олега Шелетина, дружина Дуба Людмила Романець, дружина Олега Шелетина. Суспільне Тернопіль Про пам’ять «Я приходжу на його могилу кожен день, тому що відчуваю тут його присутність. Ми планували дуже довге і щасливе життя разом». Людмила Романець, собака Людмила Романець із собакою йде на могилу чоловіка. Суспільне Тернопіль «У мого чоловіка була позиція, що він повинен захистити державу, що він потрібен там. Ми дуже кохали один одного. Він також хотів зробити великий вклад у сім’ю, але розумів, що це неможливо, поки окупант збоку і поки в нашій державі таке відбувається. Бачив своє покликання у тому, щоби підтримати військо». соняхи, собака Соняхи для коханого. Суспільне Тернопіль кладовище, могили, поховання військових Біля могили Олега Шелетина. Суспільне Тернопіль «Я навіть не можу спати, приїжджаю сюди. Відчуваю біль, що в мене його забрали. Насправді, це нестерпно. У нас з Олегом днями мала бути річниця весілля. Розумієш, що людини більше немає і вона тебе більше ніколи не обійме, не скаже доброго слова, а він завжди мене підтримував. Це була конкретно та людина, яку я шукала. І коли знайшла, то була дуже щаслива з ним. Мені дуже шкода, що так сталося, але висловлюю всю свою повагу до того, що він робив». Про собаку «До Олега приходжу з нашою собакою. Я подарувала її йому на день народження. Це було завжди його мрією, він дуже нею тішився». собака, пес, Кіара Собака Кіара. Суспільне Тернопіль «Вона його маленька копія, в неї завжди такі самі особливі рішення на кожен випадок, як і в Олега, і завжди нестандартний підхід, мислення». Людмила Романець, Кіара, собака Людмила Романець разом із Кіарою. Суспільне Тернопіль Людмила Романець, собака, Кіара, собака Дуба Людмила Романець грається з собакою. Суспільне Тернопіль «Вона дуже любила Олега, вона бачила в ньому лідера. Бо зі мною вона ще переговори веде, а от Олега слухала й гралася з ним гарно. Після того, як він не приїхав, вона кожен день заходила в кімнату і заглядала, а його нема. Дуже шкода, що не дочекалась його, так само, як і я». Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Про кафе «Це наша спільна з Олегом кав’ярня. Ми мріяли розвивати її разом, вносити від кожного свою лепту. Думаю, з часом наша спільна співпраця була б дуже продуктивною. Шкода, що ми не можемо цього робити разом, але я надалі буду продовжувати його справу». Людмила Романець, кав’ярня У кав’ярні. Суспільне Тернопіль «Одного разу ми з Олегом говорили про те, чим він би хотів займатись у житті. Він завжди говорив мені, що хотів би мати власну справу. Це завжди була кав’ярня». Кав’ярня, Дружина військового, приготування кави Дружина військового готує каву. Суспільне Тернопіль «Мені потрібно було навчитися варити каву. Фактично, баристою був він, я взагалі недотична до цього. Мені довелось з самого початку навчитися, як варити, як воно працює, як смачніше, які правила цього всього. Але я розуміла, що це для нього важливо і я мушу це зробити. Тому що там він робить ще важливішу справу, я хотіла його підтримати». Кав’ярня, Олег Шелетин Портрет Олега Шелетина в кав’ярні. Суспільне Тернопіль «Хоч це було мрією Олега працювати в кав’ярні, та через службу він так і не зміг цього зробити. Мені дуже шкода, що він так і не відчув моменту управління своїм бізнесом, радості від того, як він процвітає. Я надалі буду продовжувати його мрію, нашу мрію». Про знайомство «У нас була гарна традиція — писати один одному листи. І ось я тримаю в руках багато листів, і кожен раз, коли їх читаю, мене відносить у спогади. Дуже добре, що вони залишились». Олег Шелетин, листи Листи від Олега Шелетина. Суспільне Тернопіль листи, фрагмент листа Листи до коханої. Суспільне Тернопіль «Ось він писав: “Коханий котусю. Щиро вітаю тебе і нас з офіційним початком наших трепетних стосунків. Я дуже тішусь, що ти в мене є і радію кожному дню. Прийми від мене маленький презент, як знак про мою турботу та любов. Нехай твоя віра в наші стосунки буде міцна і непохитна”. фото, світлина закоханих, Людмила Романець та Олег Шелетин Людмила Романець та Олег Шелетин. Суспільне Тернопіль «Познайомились ми з Олегом давно. Він вчився разом зі мною в ліцеї, але так сталося, що я перейшла в його групу, а він перейшов у коледж. Проте ми час від часу бачилися, підтримували дружбу, пересікались з нашими друзями». фотографії з Олегом Шелетином, спільні фото, світлини закоханих Дружина військового показує спільні фото з чоловіком. Суспільне Тернопіль «Наші стосунки почалися 2023 року, коли він приїхав у відпустку. Ми провели гарно час, після того він поїхав на фронт, а я поїхала працювати в Німеччину. Ми гарно спілкувалися, в нас так гарно все зав’язувалось. Він такий галантний завжди був, джентльмен, мені дуже подобалось, як він до мене ставився». Людмила Романець, дружина Дуба, дружина Шелетина Людмила Романець зачитує листа від коханого. Суспільне Тернопіль «Він зміг мені показати, що таке любов, що таке щастя. Хоч воно і тривало не довго, але є багато людей, які не можуть пізнати цього в житті. Він був тим, хто показав мені це відчуття, начебто ти під захистом у якогось ангела. Мені дуже шкода, що я не зможу відчувати цього в майбутньому». Про війну «Уперше на фронт він пішов у 2017 році. Відчував якийсь поклик, що потрібен там. Він навіть не повідомив своїм батькам, сказав, що їде на якісь навчання. Хотів зробити внесок у цю країну». Олег Шелетин, військовий, «Дуб» Олег Шелетин з позивним «Дуб». Фото надала Людмила Романець У 22-му році зразу став на захист держави. Вони були завжди в найгарячіших точках. Був у складі Добровольчого Українського Корпусу Правий сектор. Був добровольцем. Олег Шелетин, передова, фронт Олег Шелетин на передовій. Фото надала Людмила Романець Мене надихають такі люди, бо вони дійсно розуміють, що це потрібно для нашої країни. Олег Шелетин, боєприпаси, на позиції На бойовій позиції. Фото надала Людмила Романець «Не просто так він взяв собі позивний Дуб. У дуба є міцне коріння, і він мав таке коріння в собі. Наскільки коріння велике, настільки дуб величний, настільки і він був величний. І його характер, його риси». Олег Шелетин, Дуб, боєць, військовослужбовець Олег Шелетин під час служби. Фото надала Людмила Романець «Я буду завжди загадувати багато позитивних моментів, які в нас були. Мені завжди не вистачало такого чоловіка, як він, і завжди буде не вистачати тепер». У Тернополі прощаються із загиблим військовим Олегом Шелетиним Читати ще У Тернополі прощаються із загиблим військовим Олегом Шелетиним «Мій чоловік загинув у селі Вовче. Прилетів КАБ, по слідах видно, що він намагався втекти, але, на жаль, така спіткала доля, що загинув. Першочергово я не хотіла вірити в це. Мені завжди здавалось, що цього не може бути, і як я тепер буду без нього. Але коли побачила, його привезли сюди, то зрозуміла, що це закінчення нашої історії. Хоч у пам’яті буду тримати нашу історію й надалі. Наша кав’ярня буде мені нагадувати про нього».
Ольга Шахін: «Ми не можемо допомогти кожному, але хтось завжди може допомогти комусь, головне – зробити перший крок і не бути байдужими!»
Ольгу Шахін особливо представляти не треба, її й так усі знають у Тернополі. Відома волонтерка, громадська діячка, телеведуча і просто неймовірна жінка, яка своєю енергією й добротою запалює серця інших. Попри велику зайнятість, журналістам CITY LIFE таки вдалося з нею поспілкуватися.
– Пані Олю, хотіли зустрітися з Вами невипадково, адже був приємний привід. Нещодавно Вас нагородили орденом «Гордість нації» та Почесною грамотою. Історію Вашої діяльності вписали в Книгу пошани “Гордість нації”. Ці нагороди отримують ті меценати, благодійники та громадські діячі, які своєю працею покращують і розвивають українське суспільство кожного дня і творять історію України. Що для Вас означає ця нагорода?
– Це велика честь для мене. Я дуже люблю людей і радію, тому що моя діяльність приносить користь суспільству. Ця нагорода — підтвердження того, що я рухаюся в потрібному напрямку. Вона мотивуватиме мене розвиватись і ставати кращою.

– Окрім благодійного фонду «Ольги Шахін», ви – Голова тернопільського осередку ГО «Асоціації жінок України «Дія». Розкажіть про діяльність організації.
– «Дія» є чи не в кожному місті нашої країни. Вона об’єднала всіх жінок з активною життєвою позицією. У тернопільській дії понад 50 учасниць. Усі вони різного віку, кожна має свій рід діяльності, але їх єднають однакові цінності. Ми привертаємо увагу суспільства до болючих проблем, які потрібно вирішити. Власним прикладом показуємо, що кожен може змінити світ на краще. Радіємо, коли до нас долучаються благодійники. Своєю працею ми показуємо, що в України — жіноче обличчя. Наші дієвочки — самодостатні, успішні жінки, які ніколи не залишаються осторонь, коли комусь поруч погано, хтось страждає й потрібна допомога. Наше кредо: «Мрійте. Вірте. Дійте».
– Ви ведуча успішного телепроєкту «Небайдужі». Весь цей час увага глядачів прикута до героїв програми. Як вам вдалося знайти стільки людей із такою непростою долею? Чи всім вдається допомогти?
– Першочерговий задум «Небайдужих — згуртувати людей, щоби допомогти тим, хто цього потребує. Через призму кожної історії ми розповідаємо про проблему, яка існує в місті і будь-хто може долучитися до її вирішення. Не завжди на це потрібні великі кошти, а й звичайні слова підтримки, елементарна допомога тим, хто залишився віч-на-віч зі своєю бідою.
Герої моєї програми, це люди в яких особливі історіі, ті, хто пережили складні життєві обставини, але найголовніше не втратили віру, сподіваються на хороше та потребують нашої підтримки.
До речі, ми продовжуємо знімати третій сезон «Небайдужих». Він особливий. Цього разу ми знайомимо глядачів із людьми, які не здаються, які ідуть вперед до своїх цілей та мрій, незважаючи ні на нащо. На прикладі учасників програми хочу показати, що не важливо в якому ти становищі, варто вірити та сподіватись.
– «Ангели війни» — назва вашого нового телепроєкту, про що він?
– На цей задум мене наштовхнула одна з героїнь програми «Небайдужі» Мирослава Питак. Вона — мама загиблого воїна. Її мрія — зберегти пам’ять про сина. Ми втіли ідею Мирослави в проекті «Ангели війни». Розшукали батьків та дружин, яких спіткало таке ж горе. У програмі вони розповідають про своїх дітей та чоловіків. Проєкт — непростий, хвилюючий, але дуже потрібний. Ми маємо пам’ятати про своїх героїв, які полягли, щоб у нас було мирне небо над головою.
– Ваше кредо, як волонтера?
– «Ми не можемо допомогти кожному, але хтось завжди може допомогти комусь , головне зробити перший крок і не бути байдужими!»
Джерело: CITY LIFE