Співак вважає, що через інтерактивні розваги люди поступово втрачають свободу вибору.

“Соціальні мережі об’єднали мільярди людей. Зменшили відстані. І це неймовірно чудово. А ще вони… роз’єднали людей. Розвели по різні боки безлічі барикад успішніше за будь-яку плакатну пропаганду. І продовжують це робити кожну секунду”, – пише Святослав Вакарчук у своїй колонці на “Новое Время”, повідомляють Патріоти України.

“Коли ми заходимо на свої сторінки в Twitter, Facebook чи в пошук Google, ми завжди бачимо те, що хочемо бачити. Та не тому, що ми так самі вирішили. Так вирішили програми, які підбирають персонально для нас музику, фільми, політичні новини, інформацію і навіть «друзів», виходячи з наших попередніх вподобань. Це зроблено без «зловісного задуму», а просто для того, щоб ми хотіли проводити там більше часу, споживаючи, зокрема, рекламу.

Поступово ми звикаємось з тим, що все навколо – новини, інформація, «друзі» – повністю підтверджують наше особисте уявлення про світ. А раз так – значить ми завжди праві. І коли раптом, випадково (з нашої точки зору) ми в реальному світі зустрічаємо когось з іншим світоглядом, ми не просто не погоджуємося з ним чи нею, ми точно знаємо, що ця людина неправа. Бо ж цілий світ навколо нас думає однаково! А значить все, що інакше – відхилення або шизофренія. Або більше – свідома диверсія.

І ось тут криється найголовніша небезпека: в якийсь момент ми вже не можемо відділити просто не прийнятну для себе точку зору не лише від невігластва, а й від справжньої інформаційної диверсії. Ми починаємо аналізувати та в реальному світі не знаходимо однозначних відповідей. І тоді ми перестаємо довіряти. Будь-якій інформації. Будь-яким новинам. Будь-яким друзям. Ми стаємо самотніми і розгубленими немовлятами в реальному світі. І ми тікаємо назад до віртуального світу. Там ми знову – могутні, святі та мудрі одночасно. І, як наркоман залежний від опіуму, ми тільки там почуваємо себе впевнено.

Але світ, в якому ми живемо, створюємо сім’ї, ходимо на роботу, вибираємо політиків у владу чи їздимо у подорожі, він, принаймні поки що, реальний. І якщо ми не будемо залишатися «тверезими», то все, що можна вирішуватимуть за нас і без нашої волі ті, хто бачать та свідомо використовують наші слабкості й залежності. Ми станемо повністю залежними, а отже втратимо свободу вибору – найвищу цінність, якою нагородив нас Бог. Щоб не допустити цього, завжди пам’ятаймо – реальний світ складний, багатогранний, неоднозначний і недосконалий.

Він не завжди подобається нам, але він такий. І щоб зробити його кращим не достатньо отримати 1000 лайків під своїм постом. Потрібно кожного дня працювати над собою. Відкривати для себе реальний світ, здобувати освіту, знайомитися з людьми, вчитися розуміти та відчувати їх. Розуміти тих, хто думає інакше, ніж ми і відрізняти від тих, хто лише дражнить нас. Відрізняти опонентів від ворогів. Друзів від підлабузників. Любити своїх близьких, рідних, співвітчизників. Любити свою країну, як місце самореалізації для усіх нас. Йти до мети, бути сильними і впевненими, тренувати волю. Бути допитливими і наполегливими. Завжди бути вимогливими до себе. І ніколи не зупинятися…