Нині на перемогу над ворогом працює вся Україна. Ми згуртовані як ніколи і готові захищати свою землю, свою незалежність і свій європейський шлях розвитку. Тернопільщина, від перших днів військового вторгнення продовжує активно працювати на перемогу. Кожен містянин і житель нашої області, в міру своїх сил та можливостей, докладається до того, щоб забезпечити потреби бійців на фронті і цивільного населення в тилу.

Редакція журналу City Life Business розпочинає вести літопис нашої майбутньої перемоги, вклад у яку сьогодні роблять на своїх місцях працівники державних структур та  приватного бізнесу Тернопільського краю. 

Андрій Надкевич, кандидат медичних наук, лікар-невролог КНП «Микулинецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації»,  переконаний, що вправний медик пізнається за кількістю здорових пацієнтів, які щоразу повертаються до нього на профілактичне лікування. Методики, які пан Андрій розробив на базі Микулинецької оздоровниці, дозволили зменшити частоту рецидивів, загострень і скоротили термін лікування пацієнтів із вертеброгенними  больовими синдромами.

– Пане Андрію, чому обрали медицину?

– Так склалася доля. Народився на Житомирщині в сім’ї лікарів, батько був військовим хірургом, а мати – відомим терапевтом. Оскільки обоє батьків були  медиками, мені хотілося продовжити родинну справу. Спочатку думав, що стану хірургом, навіть ходив у хірургічний гурток. Потім вступив на медичний факультет  згаданого університету, але мрія стати хірургом не справдилася…  Бабуся почала хворіти, тричі мала інсульт і я хотів їй допомогти. Тоді, на четвертому курсі, якраз потрапив на лекції професора Світлани Шкробот, яка дуже цікаво розповідала про неврологію. Спеціалізація мене настільки захопила, що згодом вирішив бути неврологом. Тому й інтернатуру проходив у Тернопільській обласній психоневрологічній лікарні під керівництвом професорки.

Саме Світлана Іванівна стала, так би мовити,  моєю хресною мамою у неврології, а науковою матір’ю можу назвати професорку Лілію Бабінець, яка зацікавила науковими розвідками, нетрадиційною медициною, а також стала керівником моєї кандидатської  дисертації. У Харківському інституті неврології, психіатрії та наркології НАМН України зустрів академіка, професора Петра Волошина, який став для мене орієнтиром в науці та надихнув на написання докторської дисертації.  За 26 років у медицині зрозумів, що ця галузь не є звичайною професією.

– З якими хворобами найчастіше зустрічається сучасний лікар-невролог?

– Хвороби зараз істотно помолодшали, частіше хворіє працююча молодь, адже переживає чимало стресів, нераціонально харчується та веде нездоровий спосіб життя. Діти від 3-ох років часто звертаються з проблемами хребта, які виникають від неправильного сидіння за партами, зловживання користування ґаджетами та недостатньої кількості фізичних навантажень. Як не дивно, старше покоління має істотний генний запас міцності й хворіє рідше. Сьогодні спеціалізуюся на реабілітаційному лікуванні захворювань суглобів і хребта, хвороб центральної та периферійної нервової системи та їхніх наслідків,  зокрема постковідних ускладнень(неврити, астенічні синдроми, енцефалопатії, інсульти, розлади серцево-судинної системи), ускладнень остеохондрозу хребта (протрузій, гриж).

– Пане Андрію, Ви не звичайний медик-практик, а  перший у сучасній Україні лікар-реабілітолог, який здійснив грандіозне відкриття, що змінило обличчя  медицини. Розкажіть детальніше про науковий вимір.

– Після закінчення інтернатури Зіновій Ясеник, генеральний директор Микулинецької обласної фізіотерапевтичної лікарні реабілітації,запросив мене на роботу. Згодом почав писати кандидатську дисертацію на базі водолікарні. Зіновій Андрійович підтримав моє дослідження й у 2010 році я почав ним  займатися. Виокремив 300 пацієнтів із різноманітними міжхребцевими грижами та больовими синдромами в спині. Виходячи з індивідуальних особливостей пацієнтів, у першій контрольній  групі застосував традиційне лікування препаратами та бальнеофізіопроцедурами, до решти – комплексне лікування, в якому поєднав сірководневі ванни та авторськірефлексотерапевтичні методики (фармакопунктурумелоксикаму та гомеосиніатріюантигомотоксичних препаратів)і типове лікування болю в спині.

Упродовж 9 років спостерігав за реакцією пацієнтів на лікування, підтримував зв’язок навіть після того, як вони вилікувалися, щоб оцінити можливі наслідки. Константовано достовірно вищу ефективність авторських методик із включенням сірководневих ванн іфармакопунктури (введення ліків у точки акупунктури)  та гомеосиніатрії (введенняантигомотоксичних препаратів) за динамікою клініко-лабораторних та інструментальних показників у порівнянні з загальноприйнятим лікуванням.

До цього в Україні були різні методики, але моя виявилася дієвішою, бо вдалося поєднати існуючі методи та вдосконалити їх. Унікальності цьому дослідженню додавали ще й лікування за допомогою сірководневих ванн. Дослідив, що якщо включати сірководневі ванни та рефлексотерапію, в пацієнтів відбувається стабілізація втрати кісткової тканини і навіть нарощення кісткової маси. А це дозволяє боротися з остеопорозом (нестачею кальцію у кістках), який сміливо можу назвати пандемією ХХІ століття. Врешті мені вдалося винайти дієвий метод лікування гриж і больових синдромів без хірургічного втручання та з мінімальним використанням медикаментів.

Відтак дослідження  були успішно впроваджені в амбулаторних і стаціонарних закладах у 15 областях України.Коли дослідження закінчилося, всі патенти та інформацію залишив у відкритому доступі, бо вважаю, що вони мають приносити користь людству..

– То Ви прихильно ставитеся до нетрадиційної медицини?

– У наш час часто підробляють медикаменти, а тому люди більше довіряють нетрадиційній медицині. Вивчаю голкорефлексотерапію, що ефективна та доступна для людей, а також гірудотерапію (лікування п’явками), апітерапію (лікування бджолами та продуктами бджільництва), кінезіотерапію, остеопатію, мануальні методики та ін.

– Якщо правильно розуміємо, дослідження вдалося реалізувати в тому числі й завдяки унікальності микулинецьких сірководневих джерел, котрі є ще одним способом нетрадиційного лікування пацієнтів?

– Так, микулинецька вода або як її називають МикулинецькаМацеста– унікальна, й завдяки їй ця місцина поступово стає центром наукових досліджень в Україні у сфері реабілітації. У медзакладі головним лікувальним фактором є сірководнева вода і місцеві торфогрязі, що в поєднанні з фізіотерапевтичними процедурами, масажами, кліматотерапією дозволяють відновити функції організму.

Сьогодні за один заїзд Микулинецька оздоровниця приймає до 200 осіб. Лікування місцевими водами доволі популярне, сюди приїжджають люди з України та світу (Польщі, Італії, Німеччини). І справді, для чого українцям їхати за кордон на лікування, якщо поруч є своя «Подільська Швейцарія».

– Хто з відомих медиків для Вас є світочем, на кого хотіли б рівнятися?

– Безмежно захоплююся своїми наставниками – професорами Лілією Бабінець, Світланою Шкробот, Петром Волошиним, Лук’яном Андріюком. Вдячний за підтримку члену-кореспонденту НАМН України, ректору Тернопільського національного медичного університету, де я навчався, Михайлові Корді, який  активно підтримує всі мої наукові дослідження. Захоплююся тими, хто постійно працює над собою на благо пацієнтів.

– Однак,Ви не тільки лікар, а й активний громадський діяч і волонтер. Розкажіть, будь ласка, про цю частину свого життя.

– Ще у студентські роки працював волонтером імедбратом у Тернопільській обласній організації Товариства Червоного Хреста.  Разом із однодумцями – керівником ансамблю «Збруч» Василем Ірмійчуком, народним депутатом України Миколою Люшняком, керівником загальноуніверситетського волонтерського руху медичного  університету Misericordia доцентом Тарасом Кадобним, фінансовим аналітиком Тетяною Харченко, лікарем Михайлом Андріяшем, письменником Володимиром Барною – займаємося волонтерством, допомагаємо нашим військовим і переселенцям зі зони бойових дій на сході.

Адже ми чудово розуміємо, що зараз пріоритетне завдання кожного українця – всіма силами підтримувати наших Героїв,  наше спокійне сьогодення; щасливе  майбутнє наших дітей у незалежній Україні лежить на плечах Збройних Сил України. У час російсько-української  війни кожен із нас може допомогти ближньому – надати житло, поділитися одягом чи харчами, підтримати словом. Сьогодні співпрацюємо з 23 партнерами, серед яких лікарні, школи та реабілітаційні центри.

Унаш час кожен повинен проявляти активну громадянську позицію, має розуміти потреби армії та намагатися їй допомогти.

– Чи можете дати поради для тих, хто хоче потрапити у лікарню лише на профілактику?

– Рекомендую пацієнтам мінімум раз на рік здавати загальний аналіз крові, аналіз на рівень цукру, проходити кардіограму та флюорографію, жінкам обов’язково потрібно пройти обстеження у гінеколога та мамолога, а  чоловікам – проктолога. Насправді, кожен має пам’ятати, що від медицини залежить лише 10 відсотків вашого здоров’я, 35 відсотків складає здоровий спосіб життя, 15 відсотків– харчування, а 40 відсотків– це генетика. Диво-таблеток немає, якщо людина завчасно не потурбується про себе.

У цей складний час – підтримуймо одне одного, допомагаймо тим, хто потребує нашої допомоги. Україна – єдина, і всі ми її діти!