Щодня після початку росією злочинної агресивної війни проти України гинуть мирні жителі – діти, жінки, люди похилого віку. Злочинці російської армії знищують українські міста та села ракетами, артилерією, бомбардуваннями, стріляниною з градів по житлових кварталах. Щодня творяться страшні злочини проти людяності, виконавці яких нічим не поступаються засудженим на Нюрнберзькому міжнародному трибуналі злочинам гітлерівських нацистів.

Військовослужбовці російської армії за наказом свого головнокомандувача проводять відкритий геноцид українського народу, об’єднаного зараз у ненависті до окупантів та готовності протистояти їм.

Розв’язавши цю війну, росія прирекла себе міжнародну ізоляцію, становище країни – изгоя. Війна з Україною – це крок у нікуди.

Спецоперація в Україні, яка швидко перестала бути спеціальною, вже до кінця третьої доби показала, що російська армія залишається армією часів Другої світової війни, що виїжджає на танках і гарматному м’ясі. Високоточної зброї або мало, або вона не настільки точне, як про це повідомляють генерали. Успіх досягається числом, а чи не вмінням, отже, і ціною великої кількості життів. Поряд з іншими вищезгаданими факторами це не дозволило Кремлю розпочати і завершити операцію у два – три дні, поки Європа та світ не встигли прийти до тями від шоку.

Ніхто ніколи не бачив такої різкої єдності різних країн світу в засудженні Росії.

На жаль, кожен українець не знає, чи настане для нього ранок (а щоранку починається з обдзвону – хто вижив). В Україні не було нацистів, націоналістів, а було мирне життя. А в паралельному всесвіті зріло зло на ім’я путін.

Росія допустила консолідацію більшої частини важливих для неї країн, і справа вже не на санкціях, а в тому, що ця країна стають персоною нон грата у всіх аспектах: у політичному, дипломатичному, економічному, культурному, спортивному і, гірше того, моральному. Образ російського солдата, «сильного і справедливого», після звірств, вбивств та мародерств – безповоротно очорнений. Про Бучу, Гостомель та Ірпінь сказано багато, розслідування та покарання має бути неминуче. Факт масових злочинів, скоєних російськими військовими проти цивільного населення України вже не скажеш, що в цьому було щось несподіване, оскільки російська армія протягом усієї своєї історії «славилася» потягом до неприборканих пограбувань, безглуздої руйнації та ірраціональної жорстокості. Але на тлі постійних заяв на найвищому рівні про «миротворчий» і чи не «гуманітарний» характер «спецоперації», що проводиться військами Росії, що відбувається виглядає особливо бридко і цинічно. Тим більше, що російська сторона не просто заперечує факти пограбувань, згвалтувань і вбивств, а ще й має нахабство звинувачувати Україну в «інсценуванні». У результаті і без того чималий градус неприязні і озлоблення по відношенню до окупантів виріс серед українців до захмарних висот, а іноземці отримали ще один гранично ясний доказ того, що насправді являють собою путінський режим і його послідовники і яку загрозу є під загрозою, що зараз перебуває під владою диктатури росія. Наслідки вже почали виявлятися у вигляді посилення санкційного тиску на Росії, висилки із зарубіжних країн десятків представників російського дипломатичного корпусу, а також помітного збільшення іноземної військової допомоги Україні.

Певна річ, що визнання поразки та припинення «спецоперації» – варіант для путіна неприйнятний і прямо самогубний. Путін, кремль, росія і росіяни з цього моменту в очах світової громадської думки – тотожні поняття. Ніхто не ділитиме санкції проти кремля та санкції проти росії. Відтепер Росія несе колективну відповідальність за дії свого уряду.

Репутація Росії прирівняна до репутацій найтабуйованіших режимів XX століття. Для того, щоб це виправити, – якщо це можна виправити, – знадобляться десятиліття. Навколо Росії починає шикуватися санітарний кордон, як навколо чумного барака. Санкційний режим щодо Росії – всерйоз і надовго. Протягом найближчих кількох років відбудеться розбудова світових економічних відносин, які вибудовуватимуться в обхід Росії та без її участі. Незабаром на Росію чекає болісна деградація всієї економічної та соціальної інфраструктури.

Протягом буквально кількох місяців світ навчиться жити без Росії. На карті планети виникне величезна «сліпа» пляма, заселена швидко дичащими в резервації аборигенами. Це не буде схоже на СРСР (не треба будувати з цього приводу ілюзій), це буде друга Північна Корея, прикута ланцюгом до Китаю, куди путін їздитиме, як російські князі їздили в Орду, щоб обміняти нафту на намисто.