2 квiтня Лановецька громада зустрiчала кортеж iз тiлом полеглого 24-рiчного ланiвчанина Миколи Юрчишина – мешканцi придорожнiх сiл i Лановець молилися за спокiй його свiтлої душi. I чаєчкою билася, ридала над ним мати, обiймаючи та обливаючи таке ще юне обличчя: «Чому ти нас так рано покинув?»… пише lannews.net

Микола був середущим сином у дружнiй родинi Олени та Михайла Юрчишиних. Народився 15 грудня 1998 року. Крiм нього, виростали брати Iван та Вiталiй – дружнi, працьовитi, вiдповiдальнi. Колю пам’ятають вихователi дитсадка «Ромашка», вчителi та однокласники Лановецької ЗОШ I-III ст. №1 iм. Ю.Коваля як добру, чемну дитину, розумного, хорошого учня. Пiсля школи вiн навчався у профтехучилищi, яке закiнчив з вiдмiнними оцiнками. I водночас з навчанням працював, допомагав разом з братами матерi. Батько хворiв i необхiдно було чимало коштiв на лiкування. Тож пiсля училища Микола разом з братом Iваном працюють в ресторанi м. Тернополя. Згодом у їдальнi «На чехах». З 2018-го – три роки – всi три брати працювали в ресторанi «Сiтi лайф» у Ланiвцях. Вiн успiшно справлявся з обов’язками бармена, у вiльний час допомагав на кухнi Iвановi. Все в Миколи виходило добре. Ще в училищi вiн готував страви пiд час рiзних заходiв, чим були всi задоволенi. Добре знав математику i навiть допомагав дiтям господарiв ресторану виконувати завдання з цього предмету. Iнодi й постачальникам продукцiї дуже швидко рахував суми за товар.

Це був нелегкий для родини час, бо на лiкування батька позичали грошi, треба було заробляти, щоб вiддати борги. У «Сiтi лайф» працювала i мама у вiльний час, хоч основна її робота у школi. У лiтнiй перiод, на канiкулах, сини разом з нею робили ремонти у будiвлi цього освiтнього закладу. На жаль, не вдалося врятувати батька – помер шiсть рокiв тому.

Микола познайомився з дiвчиною Iлоною, з якою згодом одружився. Був на заробiтках в Польщi. Пiсля повернення призваний на службу в армiю, де пiсля трьох мiсяцiв навчання отримав вiдстрочку, бо народилася донечка Улянка. На жаль, сiмейне життя не склалося i з iнiцiативи дружини вони розлучилися. Але доню Микола i його родина люблять, пiдтримують. Продовжує працювати – разом з вiтчимом Андрiєм, який на цей час стає опорою матерi — монтують, встановлюють примiщення для магазинiв фiрми «АТБ» в Тернополi, Равi-Руськiй, Львовi та iнших мiстах.

Коли у 2022 роцi почалася широкомасштабна московська iнтервенцiя в Українi, Микола Юрчишин 26 лютого приїжджає зi Львова i заявляє матерi: «Йду до вiйськкомату». «Хоч вiдпочинь трохи, сину», — просила мама. Але 28-го вiн пiшов, отримав повiстку i вiдбув до Львова на навчання. Дружнi стосунки пов’язували Миколу iз Дмитром Головком, який з початком московської агресiї перебував на службi поблизу столицi i загинув у березнi того року, що дуже вразило друга. Через певний час воїнiв зi Львова переводять до Кременчука, а надалi до Житомира у складi вiйськової частини 4030. У серпнi вiн повiдомив матерi, що навчається на снайпера. В кiнцi того ж мiсяця розповiв, що познайомився у Сумах з дiвчиною Катериною i їздив освiдчуватися їй в коханнi. Але тривали воєннi буднi – щодня треба було протистояти зловорожiй силi. У День Збройних Сил України, 14 жовтня, воїна Миколу Михайловича Юрчишина було вiдзначено грамотою за сумлiнне виконання службових обов’язкiв, високе почуття вiдповiдальностi.

Микола та Катерина планували незабаром поєднати свої долi. Не так давно дiлився планами, що приїде з Катею до батькiвського дому. Про це повiдомила Оленi Володимирiвнi й Iлона, бо мали мати зустрiч i з маленькою Улянкою. Усi задуми були зруйнованi 26 березня…

У мами Олени дуже тiсний зв’язок iз синами. Вони розповiдають про всi свої справи, дiляться проблемами, радяться. А з Колею вони постiйно спiлкувалися – хоч кiлькома словами, рядками. У недiлю, 26 квiтня, вона написала йому: «Як справи?». Вiдповiдi не отримала. Катя також повiдомила, що немає з ним зв’язку. Пiд вечiр, десь о 6-й годинi, — повiдомлення, що серед хлопцiв-воїнiв є пораненi… Весь понедiлок Оленi Володимирiвнi все падало з рук, крутило вiд переживання й передчуттiв. Те ж саме вiдчував i брат Вiталiй, що перебуває в Польщi. У вiвторок мати вже о 4-й була на ногах, зайнялася домашньою роботою, щоб трохи вiдiгнати думки. О 7.15 пише в групу, в якiй воїни i матерi: «Як хлопцi?» Вiдповiдають, що повертаються… О 10.39 у файлi 71-ї бригади опублiковано списки полеглих, i там прiзвище її дитини! Вона втратила свiдомiсть. Забрала «швидка», накололи. Згодом привезли додому. Пише до командира роти, чи пiдтверджує факт загибелi. Вiн пiдтвердив, що стрiлець-снайпер 3 вiддiлення 2 взводу в/ч 4030 загинув пiд Новобахмутiвкою Донецької областi пiд час артилерiйського обстрiлу. Поранення в голову i – миттєва смерть!

Так загинув ще один мужнiй син Лановеччини.

3 квiтня дуже багато ланiвчан прийшло до садиби скромної працьовитої родини Юрчишиних, щоб провести Героя на мiсце вiчного спочинку. З дому, де вiн провiв останню нiч. У Святопокровському храмi ПЦУ вiдправили поминальну службу вiсiм священникiв, яку очолив благочинний о. Iгор Шаринський. У проповiдi священник наголосив, що молодий 24-рiчний захисник загинув за всiх нас, захищаючи рiдну матiр з родиною i матiр-Батькiвщину.

Разом з усiма ланiвчанами висловлюємо Оленi Володимирiвнi, братам Iвановi та Вiталiю, усiй родинi щире спiвчуття й пiдтримку у невимовному горi. Нехай здоровою i розумною росте Улянка – донечка Миколи i збереже пам’ять про свого батька-героя. Нехай Господь i дружня пiдтримка людей крiпить вас i допоможе переживати велику втрату. Вiчна свiтла пам’ять Воїну!